Рубрика: Людина
Ніна на перерві підійшла до своєї подруги Тетяни. – Таня, можемо поговорити? – наважилася вона на розмову. – Ніно, я зараз зайнята, – Таня якраз розмовляла з якимось хлопцем. – Вибач, тоді напиши мені, як звільнишся, треба дещо обговорити, – усміхнулася Ніна, розвернулася і піднялася найближчими сходами на половину поверху вгору. Сіла на підвіконня і почала щось гортати в телефоні. Раптом вона, почула розмову, яка долинали з поверху нище. Ніна прислухалася до розмови і остовпіла від почутого
– Ні, ну я можу, звичайно, за тебе попросити, щоб взяли, але сама розумієш – бажаючих вагон, тож можеш і пролетіти. Ти вже вибач, але в тебе і зовнішність посередня, […]
Павлику, ну і що, що тобі вже п’ятдесят виповнилося? Поки в тебе немає дружини, про тебе попіклуюсь я, – каже мама. Але вона не може зрозуміти, що саме через її “витівки” в мене і немає сім’ї. Інколи виникає бажання заблокувати її номер. Але з іншої сторони, я і її розумію. Мама звикла про когось дбати, а точніше командувати. Коли батько її покинув, то по телефону питав: “Як там мій “командир” поживає?”. Чесне слово, хоч бери і на шоу “Холостяк” записуйся
– Павлику, ну і що, що тобі вже п’ятдесят виповнилося? Поки в тебе немає дружини, про тебе попіклуюсь я, – каже мама. Але вона не може зрозуміти, що саме через […]
Люба прийшла на роботу. Вона підробляла в клінінговій фірмі – прибирала квартири. На цей раз квартира була невелика. Господарі обоє старенькі, але такі доглянуті, охайні. – Ви проходьте, це нас донька вмовила, – сказала бабуся. – Турбується за нас, що нам самим тяжко… Її чоловік сором’язливо посміхався. Старенькі пішли на кухню, а потім господар повернувся. – Вибачте, Любо, нас донька після обіду ще хотіла в поліклініку відвезти, ви встигнете? – запитав він. Люба кивнула… Вона закінчила прибирати і вони втрьох вийшли на вулицю. Дочка чекала батьків біля під’їзду. Раптом з машини вийшов чоловік у костюмі. Люба придивилася до нього й застигла від несподіванки
На цей раз квартира була невелика, будинок не новий. Господарі обоє старенькі, але такі доглянуті, охайні. – Ви проходьте, це нас донька вмовила. Турбується за нас, що нам самим тяжко, […]
– Знаєте що! А з’їжджаєте ви обоє, зі своїми чоловіками, дружинами та дітьми! Набридли ви мені, і ваші розбирання вже впоперек горла. На вихід, всі на вихід
– Ларисо! Серце у тебе є? Та що ж ти за мати така, якщо діток з онуками на вулицю вигнала?! — голосила чоловікова сестра Антоніна. – Нормальна я мати, Тонь. […]
Христина Анатоліївна прийшла до дочки рано-вранці. – Доню, що сталося? – захвилювалася жінка, коли зайшла на кухню і побачила Марію всю в сльозах. Марія не відповідала. – Марія, щось з дитиною? – продовжувала розпитувати Христина Анатоліївна. – Ні, мамо, з малюком все добре, – заспокоїла жінку донька. – Тоді чому ти так гірко плачеш? – мама уважно подивилася на Марію. – Мамо! Ось чому! – несамовито вигукнула Марія і простягла Христині Анатоліївні свій телефон, на якому було відкрито смс-повідомлення. Христина Анатоліївна взяла телефон, прочитала повідомлення і заціпеніла від прочитаного
Георгій тихенько поставив важку дорожню сумку на землю і з розкішним букетом білих троянд квапливо помчав до хати. Він, бажаючи зробити сюрприз для дружини, без попередження приїхав додому після несподіваного […]
Віка вийшла з роботи, сіла в машину й заїхала на заправку. Вона взяла сумку і попрямувала в туалет. Там вона переодяглася і вийшла така красуня, що всі озиралися їй услід! Віка сіла в машину й поїхала у готель. Вона припаркувалася і зайшла у просторий хол. Консьєрж уточнив її дані і дав їй ключ від номера двадцять п’ять… Щойно Віка зайшла в номер, як її обійняв її коханий Андрій. – Я тебе так люблю! – прошепотів він. – У мене є подарунок для тебе. Чоловік дістав з кишені якусь коробочку. – О-о-о! Боже мій, це ж… – вигукнула Віка й застигла від побаченого
– Що ти сьогодні робиш увечері? – запитала подруга у Вікторії, коли вони сиділи в обідню перерву в кафе. Віра працювала в сусідньому офісі з Вікою, тому іноді вони обідали […]
Світлана приїхала до своєї подруги, і побачила, що Марина вся в сльозах. – Що сталося? – захвилювалася Світлана. – Світлано, я такого наробила, ти навіть уявити не можеш, – схлипнула Марина. – Розповідай, що сталося, – наполягла Світлана. Марина сиділа на дивані, і не знала – відкрити свою таємницю чи ні. – Світлано, я вагітна! – раптом сказала Марина. – О, так це ж чудово, я вас з Денисом вітаю від щирої душі! – зраділа Світлана. – Але це ще не все…, – несподівано додала Марина, зробила глибокий подих і все розповіла подрузі. Світлана вислухала її і аж рота відкрила від почутого
– Світлано, я такого наробила, ти навіть уявити собі не можеш, і не знаю, що з цим тепер робити. А час іде, годинник цокає. – Ну, давай, розповідай, що там […]
Синок, пусти мене в хату, хоч на годинку. Я покупаюся, якщо твоя дружина дозволить, поїм, бо з дороги, а після піду маму твою на кладовище провідаю, свічечку запалю. Невже я на таке ставлення від тебе заслужив? Та я цю хату від фундаменту своїми ж руками зводив, а тепер і кроку в ній ступити не можу? – Та мама через тебе, гуляку, і відправилась раніше потрібного у засвіти. І так, я признаю, хату ти будував, але це єдине, що ти єдиному сину зміг дати на цьому світі, – вигукував на подвір’ї син, що аж сусіди вікна повідкривали
– Синок, пусти мене в хату, хоч на годинку. Я покупаюся, якщо твоя дружина дозволить, поїм, бо з дороги, а після піду маму твою на кладовище провідаю, свічечку запалю. Невже […]
Ганна Григорівна сиділа у кріслі й вʼязала. – Ганно, нам треба поговорити! – раптом сказав її чоловік, Олег Петрович. Він нервово постукував пальцями по столу, уникаючи дивитись дружині в очі. – Та не тарабань ти по столу – відволікаєш мене! – звично відгукнулася Ганна Григорівна, не відводячи очі від в’язання. – Знову на роботі щось сталося? – Ні… Тобто так… Тобто… – він глибоко зітхнув. – Я хочу розлучитися! Ганна Григорівна оторопіла. Спиці застигли в повітрі. У кімнаті запала тиша. – Так, – спокійно сказала вона, відкладаючи в’язання. – І з чого це раптом? Що ж таке могло статися? Жінка не розуміла, що відбувається
Ганна Григорівна сиділа у кріслі і вʼязала. – Ганно, нам треба поговорити, – раптом сказав її чоловік, Олег Петрович. Він нервово постукував пальцями по столу, уникаючи дивитись дружині в очі. […]
— Іринo, — прошeпотів він. — Виходь за мене заміж, не пошкoдyєш. Нехай я не красень і нижче тебе зростом, а любuтu буду і на руках носити. Ти не відмoвляй зoпaлу, подумай. У мене в місті кімната в гуртожитку є, на роботі я на доброму рахунку. Одружуся — квартиру дадуть. А я з рoзyму за тoбoю сходжу. Ти ще маленькою дівчинкою була, а я вже про тeбе мрiяв. Удома вона ще раз все обдумала і вирішила: «Нехай чекає! Закiнчу деcятий клаc і поїду з ним в місто, пожuве — добре, не пожuве — хоч з дому піду та за місто зaчeплюcя». Оcь тільки свeкрyха не пoлюбuла невicтку
— Іринo, — прошeпотів він. — Виходь за мене заміж, не пошкoдyєш. Нехай я не красень і нижче тебе зростом, а любuтu буду і на руках носити. Ти не відмoвляй […]