Рубрика: Людина
— Як ти міг, зрадник! – вона стукала долоньками по його куртці. Рухи її ставали дедалі плавнішими, сили покидали, тоді дівчинка зупинилася. — Мені шкода, що ти це побачила, вибач, люба. Мати не дає розлучення, а я не можу жити без Тані. Невисока жінка в темно-синьому пуховику стояла віддалік. Вона трималася на відстані, не наважуючись підійти ближче. — Твоя мати вважає, що ми зобов’язані зберегти сім’ю, поки ти не вступиш до вишу. Але ти доросла, ти маєш зрозуміти мене. Ще два роки без Тані я не зможу
— Я сама перевірила, що в батька інша, він із нею давно зустрічається, хочеш, і ти переконайся. Мати стояла до вікна обличчям і нервово смикала плечима. Зоя щойно повернулася зі […]
Юля вийшла з таксі, дістала з багажника свою валізу, підвела голову і подивилася на вікна своєї квартири. Світло не світилося. – Вітя, мабуть, вже спить, – вирішила жінка. Юля попрямувала у підʼїзд, швидко піднялася до квартири, дістала з сумки ключі. Вставила ключ у замкову щілину. Двері з легкістю піддалися. Юля тихенько прослизнула у квартиру. У коридорі було темно. Тільки з-під дверей у вітальню пробивалася тонка смужка світла. Жінка скинула чоботи, поставила валізу біля стіни. Ноги самі понесли її до вітальні. Юля тихенько прочинила двері і заціпеніла від побаченої картини
Юля протягла валізу зимовою дорогою. В колеса наліпав сніг. Ну от як на зло забула попередити чоловіка, що повертається раніше. Начальник у неї взагалі дивний. Спочатку, у відрядження відправляє. А […]
Які ще святкування, мамо? Що ти собі таке вигадуєш, це ж робочий день, – заявила мені донька, коли я покликала її з чоловіком і онуками на свій день народження. Мені так прикро було, що словами не передати. Я ж не планувала грандіозних святкувань, не хотіла ніяких подарунків, а просто хотіла в цей особливий для неї день зігрітися теплом рідних людей. Але ніхто з дітей так і не приїхав
– Які ще святкування, мамо? Що ти собі таке вигадуєш, це ж робочий день, – заявила мені донька, коли я покликала її з чоловіком і онуками на свій день народження. […]
Моя нова червона сукня їй дуже личила, вона не раз її приміряла в мене вдома і відверто на неї «облизувалася», підшукуючи слушний привід у ній покрасуватися десь. Оскільки у нас з подругою розмір одягу один і той самий, я не бачили причин їй відмовляти. Тільки попросила бути з сукнею обережніше і не зіпсувати у розпал веселощів. Як у воду дивилася. Коли Таня повернула мені сукню, я побачила, що на ній, крім жирної великої плями, є зачіпка. Причому на найвиднішому місці
От і в чому тепер мені на новорічний корпоратив цього року йти? Минулого нового року моя подруга Таня, з якою ми сиділи разом за однією партою, попросила мене позичити їй […]
Ти ж розумієш, що осоромила нас на все село! – нахмурився батько. – Не ображайся, Світлано, але в селі тобі залишатися не можна, нас люди засміють. Батько не жартував. Але і не відмовився зовсім від дочки і онука. Тому винайняв для Світлани невелику однокімнатну квартиру в місті. До декрету дівчина ще працювала, а потім настав такий час, що вона просто не уявляла, що їй робити далі. Вранці 31 грудня Світлана побачила, що її єдині зимові чоботи порвалися. Ще й підошва відпала. Вони були дуже старі, але вона носила їх, бо це був єдиний зручний і теплий варіант з того взуття, що у неї було. І хоча в неї майже не було грошей, вирішила йти до майстра, який зможе їй допомогти
Світлана була геть спустошеною. Вона навіть не уявляла, що має робити далі. Вона ж планувала заміж виходити, але наречений втік, щойно почув про дитину. 19-річна дівчина в розпачі поїхала в […]
О 5:00 я прокинулася від гучного стукоту у двері. Це була свекруха. — Уставай, доню, час до корів! — сказала вона, наче ми з нею домовлялися про спільну ранкову зміну. — До корів? Але ще ж ніч, — пробелькотіла я, не розуміючи, що відбувається. — У нас в селі так: хто рано встає, той більше зробить, — пояснила вона. Наступні години я провела в корівнику, намагаючись тримати себе в руках, коли одна з корів випадково бризнула мені чимось прямо на обличчя. Орест сміявся й казав, що я “молодець, майже сільська”. Їжа в цій сім’ї була окремим випробуванням. Сніданки складалися з борщу, сала, яєчні на шкварках і такої кількості хліба, якої я б не з’їла за місяць у місті. — У нас у селі чоловік не буде їсти траву, — сказала свекруха, коли я натякнула, що хочу легшої їжі
Коли я зустріла Ореста, здавалося, що це той самий казковий принц, якого я чекала все життя. Тільки сільський. Високий, сильний, з чарівною посмішкою, він буквально зачарував мене. Ми познайомилися в […]
Свекруха ніби зробила добру справу, але так, що від цього око сіпається. Пустила нас із чоловіком жити у свою квартиру, бо сама вона мешкає у свого нового чоловіка. Але як у них якась сварка відбувається, вона відразу речі свої хапає і приїжджає до своєї квартири, тобто до нас. І давай одразу ж свої порядки встановлювати. Тижнів два, а то й три нерви мені псує, а потім мириться з чоловіком і знову до нього їде. У мене вже сил немає все це терпіти
Квартира, в яку ми в’їхали відразу після весілля, належить на п’ятдесят відсотків свекрухи, а на п’ятдесят чоловікові. Якби його мама тут жила, то ми б і не подумали сюди лізти, […]
– Хіба ж це голубці? — пхикнула Ольга Леонідівна, відсуваючи тарілку подалі від себе. Я глибоко вдихнула, порахувала до 10 і змусила себе усміхнутися. За останні кілька місяців у нашому домі ця сцена повторювалася ох як часто. Вчора вона взагалі відмовилася їсти борщ, який я старанно готувала цілий ранок. – Борщ має бути на свинячих реберцях, а не на курці, — сказала вона, відсунувши ложку й схрестивши руки. – І взагалі, чого ти кладеш так багато капусти? — Знаєте, мамо, кожен готує борщ по-своєму, — сказала я, стараючись, щоб голос звучав спокійно. Але її відповідь була миттєвою й гострою: — По-своєму — це коли нема кому навчити!
– Хіба ж це голубці? — пхикнула Ольга Леонідівна, відсуваючи тарілку подалі від себе. Я глибоко вдихнула, порахувала до 10 і змусила себе усміхнутися. За останні кілька місяців у нашому […]
Але життя склалося інакше. Я виросла і жила в Одесі. Хоч це теж прекрасне місто з морем, яке я любила, думки про Львів час від часу поверталися. — Ви пані Олена? Я кивнула, все ще напівсонна. — Мене звати Андрій Ковальчук. Мені доручено повідомити вам, що пані Марта Полянська залишила вам у спадок квартиру в центрі Львова. Адвокат лише посміхнувся і простягнув мені конверт. — Тут усі документи. Ви можете переконатися самі. Я відкрила конверт. Кам’яниця на вулиці Руській була ще більш вражаючою, ніж я могла собі уявити
Коли я була маленькою дівчинкою, мені випала нагода побувати у Львові лише один-єдиний раз. Мені тоді було дев’ять років, і ця поїздка залишила незабутнє враження. Я пам’ятаю, як гуляла вузькими […]
Прости мене, донечко…Мати схлипнула і тихо промовила: — Ти прийшла… Ти все-таки прийшла…Цей день, коли Віта знову побачила свою матір, залишиться з нею до кінця життя
Віта народилася в маленькому селі, в якому майже кожен знав один одного. Її дитинство було важким, але спокійним. Батьки розлучилися, коли вона була ще зовсім маленька. Мати залишилася з нею, […]