Рубрика: Людина
А за що ви, мамо, збираєтеся жити? – зухвало запитала мене невістка, а я аж присіла. – Я ще е знаю. Але ж я до рідного сина приїхала, невже ви мені не вділите тарілку супу? – кажу. – Та чому не вділимо? Вділимо, звичайно. Тільки я хочу прояснити ситуацію. Ви ж не в гості на два тижні приїхали, а назавжди, як я розумію. Чи не так? Я навіть не знала, що їй відповісти, і поки збиралася з думками, невістка мені наказала завтра ж іти у пенсійний фонд і з’ясовувати, на що я можу претендувати, бо утримувати мене вони не збираються
– А за що ви, мамо, збираєтеся жити? – зухвало запитала мене невістка, а я аж присіла. – Я ще е знаю. Але ж я до рідного сина приїхала, невже […]
Я не можу зрозуміти свою сестру і її чоловіка. Зараз поясню, в чому. Та й у гості ми більше до них не поїдемо. Справа в тому, що вони прожили все життя у місті. У невеличкій двокімнатній квартирі, старенькій, але зі зручностями, у Вінниці, де все поруч: магазини, хороша інфраструктура і так далі. У них виросли два сини, вже одружені. І ось моя сестра з чоловіком, коли сини вже з’їхали від них у самостійне життя, продають свою двокімнатну квартиру в центрі Вінниці й переїжджають у глухе село, у старий будинок
Я не можу зрозуміти свою сестру і її чоловіка. Зараз поясню, в чому. Та й у гості ми більше до них не поїдемо. Справа в тому, що вони прожили все […]
Сестра чоловіка постійно позичає у нас гроші й не віддає. А останнє вже перейшло всі межі. Коли ми прийшли до них у гості, у мене просто щелепа відвисла. Все почалося з того, що Галя, сестра мого чоловіка, позичила в нас 5 тисяч гривень “на нагальні потреби”. Мовляв, у дітей день народження, а зарплату затримують. Ми, звісно, люди не жадібні, вирішили допомогти. Та й як відмовити, коли вона так жалісно просила? Потім гроші “потрібні” стали регулярно. То на ремонт холодильника, то на новий одяг для племінника, то ще на якусь “дуже важливу справу”. Найкумедніше, що обіцяла віддати завжди “наступного місяця”
Сестра чоловіка постійно позичає у нас гроші й не віддає. А останнє вже перейшло всі межі. Коли ми прийшли до них у гості, у мене просто щелепа відвисла. Все почалося […]
Я випадково побачив чек на 150 тисяч гривень за ювелірний виріб. Це була неймовірно дорога каблучка з діамантами. Вона просто лежала на тумбі у вітальні, ніби це були дріб’язкові витрати. Коли Оля прийшла додому, я не міг втриматися: – Ти розумієш, що витратила за один день суму, яку мої працівники заробляють за рік? – Захаре, це просто прикраса, – відповіла вона спокійно. Мене вразила її байдужість, тому я почав діяти
– Захаре, ну будь ласка!, – зітхнула дружина, наче я говорив про якісь дрібниці. – Не перебільшуй. Адже ти заробляєш багато грошей. – Справа не в тому, чи можу я […]
Свекруха залізла в мою сумочку, що лежала на комоді! Я застала її в самий невідповідний момент
Ранок неділі. Я насолоджуюся теплом ліжка, а мій чоловік вирушив до своєї мами міняти лампочки. Звісно, причина візиту звучала інакше: – Синочку, в Ігоря, твого племінника, сьогодні день народження. Приїжджай, […]
-От як до неї ставитися. Стерпіти? Та будь-яка терплячка лопне. Дмитро стояв перед дружиною на колінах і благав пробачення
Дмитро сидів на своєму старому дивані, у кімнаті, де свого часу часто лунали голоси сміху та радісні розмови. Зараз тут було тихо, занадто тихо для нього. Вікна були закриті, штори […]
Я сидів навпроти Матвія, намагаючись стримати емоції. Переді мною був мій молодший брат, якого я не бачив чотири роки. Він приїхав на своєму новенькому “BMW”, в дорогому костюмі, з годинником, що виблискував так, ніби його тільки-но дістали з вітрини. А тут ми. Мама ледве ходить через не здорові ноги, тато ледь дихає після стаціонару, а дім тріщить по швах. І я. Один, як віл, тягну все це на собі
Я один піклуюся про маму, тата та будинок в селі. Мій брат, який поїхав на заробітки в Польщу, відмовляється нам допомагати. Він вважає за краще витрачати гроші на себе. – […]
— Мамо, нам треба з тобою пожити окремо, а то посваримося зовсім. Квартира ж наша тепер, давай, ти до брата поїдеш, не чужа ж, він прийме, на землі ж в своєму будинку живе. Ганна Степанівна слухала сина мовчки, сиділа на кухні, тримала за ручку кухоль, що купила невістка. Кружка була дешева, з надрукованим малюнком – ягоди на боці. — Образилася чи що? — Ні, синку, треба, так треба
— Стареньку бачив? – Костянтин зняв кепку, витер піт із чола і знову надів її. Другий таксист, що стояв поруч, погладив свій великий живіт і кивнув. — Бачив. Думаєш, наш […]
Ірина Геннадіївна збиралася на роботу, коли у двері подзвонили. – Наталю, ти чого так рано? Сталося щось?! – здивовано спитала Ірина Геннадіївна, побачивши на порозі квартири дочку із двома онуками. – Мамо, ну ти чого трубку не береш?! Я тобі весь ранок дзвонила. — сказала Наталя до матері. – Телефон розрядився, мабуть. А що таки сталося, ти можеш пояснити? – Ірина Геннадіївна вже було почала хвилюватися. – Сталося мама, сталося… Біда у нас, – важко зітхнула Наталя. – Біда? Яка ще біда? – не зрозуміла Ірина Геннадіївна, але жінка навіть уявити не могла, що привело доньку в її квартиру
– Наталю, ти чого так рано? Сталося щось?! — здивовано спитала Ірина Геннадіївна, побачивши на порозі квартири дочку із двома онуками. – Мамо, ну ти чого трубку не береш?! Я […]
У неділю я пішла до доньки на обід. Зять, як завжди, сидів перед телевізором і дивився свою улюблену передачу. Коли я почала правильно відповідати на питання раніше за учасників шоу, він глузливо засміявся: – Орися Андріївна, ви це серйозно? Вже в таких літах, а думаєте, що щось знаєте? – Василю, не забувай, що я ще не втратила розум, – відповіла я спокійно, хоча всередині закипала. Його слова мене роздратували. Тоді я вирішила діяти
– Мамо, ти знову сидиш удома, наче у світі більше нічого немає! – голос дочки пробився крізь шум дощу, коли вона стояла у дверях моєї скромної квартири. – Ти думаєш, […]