Рубрика: Людина
– Якщо не почнеш заробляти гроші, я встановлю замок на холодильник! – Здається, наше розлучення буде пов’язане саме з апетитом мого чоловіка.
Все було б смішно, якби не так сумно. Уже більше року мій чоловік не приносить у дім ні копійки. Після того, як підприємство, де працював Віталік, закрилося, він так і […]
Чоловік постійно звинувачував мене у всіх проблемах. Говорив, що зі мною лише згаяв своє життя. Я більше не витримала й вирішила поїхати до Італії.
Я прожила з Олегом 28 років. Хоча слово «прожила» не зовсім підходить – скоріше, відмучилася. Молодою закохалася в нього, бо був цікавим хлопцем із гарної родини. Ми одружилися, спочатку жили […]
– Я все розумію, не хвилюйтеся, я вам не заважатиму! Кому потрібна стара? – сказала я зі сльозами на очах і пішла збирати речі. Але раптом син підійшов і зупинив мене.
Я живу в селі, але останнім часом мені дуже самотньо і важко. Торік мені виповнило 75 років. Хоча здається, що ще не стара, здоров’я підводить усе частіше. Три роки тому […]
Аня з Дмитром не могли повірити своєму щастю, коли теща подарувала їм на весілля трикімнатну квартиру. Але незабаром стало ясно, що життя молодят перетвориться на кошмар.
Весілля Ані та Дмитра було радісною подією, наповненою побажаннями та щедрими подарунками. А в розпал урочистості мама нареченої оголосила про вражаючий подарунок – трикімнатну квартиру, яка вже передана у власність […]
Свати знайомитися не приїхали, вони живуть доволі далеко і відразу попередили, що нічим, крім домашніх продуктів, вони не можуть допомогти. Але неабияк зраділи, що у зятя є квартира, і їм не доведеться хоч про житло для доньки дбати. Я була настільки засмучена, що навіть весілля не хотіла робити, але син і не наполягав, вони просто розписалися. Здавалося б, тут можна б було мені і видихнути, але великі справи лише починалися. Ні син, ні невістка не мали стабільної роботи, тому за комуналку платила я, а продукти, як і домовлялися, передавали з села свати
– Я думаю, Тамаро, тобі не варто так поспішати з рішенням. Все ж, це твій син, і іншого у тебе не буде. А те, що невістка не така, як би […]
Я була рада, коли змогла влаштуватися на стабільну роботу до фірми свого знайомого. Але коли я зрозуміла, куди все котиться, було вже надто пізно.
У пошуках стабільної роботи я пробувала себе у різних амплуа – від офіціантки до касира, від кондуктора автобуса до секретаря офісу. Незважаючи на такий різноманітний досвід, я все ще знаходилася […]
– Діти, а відколи ви вирішили, що можете нам вказувати? – поцікавилася мати. – Так, ми тепер обоє на пенсії. І сходами бігаємо не так бадьоро! Але мізки поки що у нас на місці! А ви ніби відмовляєте нам в праві взагалі ухвалювати якісь рішення
– Я забороняю вам продавати квартиру! – лаяла дочка свою матір Олександру Миколаївну. – Це, взагалі-то, наша майбутня спадщина. – Ще чого надумали, в хату вони зібралися переїжджати! А потім […]
Скільки ще ви ту корову будете тримати? – невдоволено запитала донька. Її голос був далекий, трохи роздратований, як це буває, коли хтось із міста дивиться на наше сільське життя. Я поклала слухавку на стіл, замислившись над її словами. Поряд глухо посопував Петро, мій чоловік, розмірено перебираючи в’язку сіна для корови. Я вже не вперше чула це питання, та щоразу воно кололо серце. А й справді – для кого ми це все тримаємо?
– Скільки ще ви ту корову будете тримати? – невдоволено запитала донька. Її голос був далекий, трохи роздратований, як це буває, коли хтось із міста дивиться на наше сільське життя. […]
Ми тебе з татом і вчили, і годували, тепер маєш можливість нам віддати тим же. Пенсія в нас сама знаєш яка. Ми так подумали, що дві тисячі на місяць буде в сам раз, щоб і на аптеку хватило, і на якісь яблучка та м’яско, – сказала мама, ніби між іншим, але я добре знала, що вона чекала моєї відповіді
– Ми тебе з татом і вчили, і годували, тепер маєш можливість нам віддати тим же. Пенсія в нас сама знаєш яка. Ми так подумали, що дві тисячі на місяць […]
— Ліки й комуналка? — не витримала я і втрутилася в розмову. — Ви здаєте дві квартири в Києві! Це щонайменше 20–25 тисяч гривень на місяць. То навіщо вам ще наші сім тисяч? І тут я почула те, чого точно не очікувала. Ми з чоловіком одружені вже десять років. Ми завжди допомагали його мамі. Щомісяця, як годинник, Павло перераховував їй гроші. Спочатку це було п’ять тисяч гривень, а останні два роки – вже сім тисяч. На картку, без затримок, кожного першого числа. Я ніколи не була проти цієї допомоги. Чоловік пояснював, що свекруха пенсіонерка, і її пенсії ледь вистачає на життя. Ми собі могли дозволити таку підтримку, тому я навіть не замислювалася, куди йдуть ці гроші. Але нещодавно я дізналася дещо таке, що просто перевернуло мій світ
У неї виявилися дві квартири в Києві з квартирантами! — Ліки й комуналка? — не витримала я і втрутилася в розмову. — Ви здаєте дві квартири в Києві! Це щонайменше […]