Рубрика: Людина
Олег повернувся додому в рідне місто. Хлопець підійшов до дверей своєї квартири, натиснув кнопку дзвінка. Мама відкрила двері. – Олеже, синку, що ж ти не попередив, що сьогодні приїдеш?! – ахнула вона. Олег обійняв маму. Аж раптом відкрилися двері материної кімнати і звідти вийшов якийсь незнайомий чоловік… Олег здивовано дивився на незнайомця. Той широко посміхнувся і одразу простягнув руку. – Ну, привіт, Олеже! – сказав він. – Мене Віктор Сергійович звуть. Юлечко, накрий-но на стіл, син же ж приїхав! Його нагодувати треба. Та й посидіти, поговорити… Все це він говорив мамі радісно, але в очах Віктора Олег побачив якусь настороженість… А далі зʼясувалося несподіване
Олег повернувся додому в рідне місто після кількох років навчання. Його друзі теж по домівках збиралися, вже обговорювали, як житимуть далі. Іван одразу одружитися зазбирався. Його дівчина чекає не дочекається. […]
Галина зробила макіяж, одягла найкращу сукню, глянула на годинник і ахнула. – Олег, ти викликав таксі?! Ми запізнюємося! – вигукнула вона до чоловіка. – Не викликав, – спокійно відповів чоловік. – Зараз вийдемо і зловимо машину. – Господи, як з тобою важко! — зітхнула жінка, виходячи з квартири і жестом запрошуючи чоловіка йти за нею. – Я сама викличу! Пара спустилася до підʼїзду і чекала на таксі. Через десять хвилин, біля будинку зупинився автомобіль. – А ось і воно! – сказала Галина і заскочила в машину. Олег неохоче підійшов до таксі, відкрив дверцята, сів в середину і… заціпенів від побаченого
— Господи, Олеже, ти що, навіть таксі не викликав? — зітхнула Галина. — Ми спізнюємося вже просто непристойно! Я сподівалася, що ти бодай машину викликати здогадаєшся! Жінка кидалася по квартирі, […]
– Денисе, ну не можна жити від зарплати до зарплати, – сказала дружина одного вечора, коли ми сиділи на дивані. – Подивися на сусідів. Петро відкрив свій магазин, і тепер вони на Мальдіви їздять кожного року. Я лише кивнув. Що я міг відповісти? Адже вона мала рацію – ми дійсно ледве зводили кінці з кінцями. Але чи це причина, щоб відмовлятися від улюбленої справи?
Сиджу на кухні навпроти Віри, моєї дружини, і відчуваю, як важко зібрати думки докупи. Вона знову говорить про гроші, про наші перспективи, про “краще життя”. – Віро, я більше так […]
— А природа тут яка, а повітря! Відпочинеш! Друзі нові з’являться, будете на санках і лижах кататися. Там у сараї мої лижі десь були…, – Юля вся поринула в приємні спогади, приплющувала очі й мружилася, а Владик і не слухав матір, ігри захоплювали всю його увагу. Бабуся зустріла гостей, як і годиться: пирогами, млинцями, оладки теж про всяк випадок спекла, раптом оладок комусь захочеться. Тепло зустрілися. Подарунки, обійми. А ввечері Юля поїхала
— Юлю, так навіщо нам до вас їхати, везіть Владика в село і вирішено питання. — Мамо, давай ми обговоримо з Сашком і вирішимо. Юля з чоловіком збиралися у відпустку, […]
– Мене звати Сергій. Я від вашої сусідки. Хотів би передати вам ось це. Він простягнув їй конверт із грошима. Настя здивувалася
У маленькому селі всі вже звикли до суботньої традиції: щойно на дворі світало, бабуся Катря починала місити подвір’я. Це означало лише одне – вона готується до приїзду дорогих гостей. Проживши […]
Тетяна провела чоловіка на роботу, помила посуд, і вирішила сходити в магазин. Тетяна вийшла з під’їзду, як раптом почула, що її гукнув незнайомий жіночий голос: – Тетяно, зачекайте! Таня обернулася і побачила, що її наздоганяє незнайома жінка. – Ми знайомі? – поцікавилася Тетяна. – Так, тобто ні… – зам’ялася жінка. – Мене звуть Валентина. І я хочу поговорити з вами. – Про що? – поцікавилась Тетяна. – Про кого… Я хочу поговорити про Іллю. – поправила її Валя. – Про Іллю? А чому це ми маємо говорити про мого чоловіка? – Тетяна здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається
– Ти сьогодні знову будеш пізно? — Таня налила чоловікові ароматну каву, поставила чашку на стіл і звично провела рукою по його кучерявому волоссі. – Так, кохана. Роботи багато, ти […]
«Наталю, я йду, пробач.Так, я чиню, як боягуз, але більше не можу, сили закінчилися. Пробач. Дітей не залишу, але з тобою більше жити не буду. Дім я продав. Ось твоя частка. Їдь до мами. Цього вистачить на початок.»Її руки опустилися, а погляд застиг на розкиданих купюрах, які лежали перед нею.Вона давно чекала на щось подібне. Дім належав Віктору — він отримав його у спадок від бабусі. Останнім часом чоловік дедалі частіше не ночував удома, пояснюючи це тим, що допомагає брату добудувати свинарник, бо треба встигнути до морозів. Чутки доходили й до Наталі
Дівчина, не піднімаючи очей, змахнула сльозу, простягнула складений удвічі аркуш у клітинку й одразу зникла. Наталя повільно розгорнула листок. Її передчуття вже давно підказувало про щось подібне, тож написане не […]
Перейшовши жити в будинок чоловіка, Оксана була – прислуга. Після роботи готувала на всіх їжу, прала, прибирала. Тільки чим більше вона намагалася, тим більше невдоволення викликала.
У молодості, будучи родом з села, вона з подругою приїхала в місто. Жили на квартирі, там то вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Петро був трохи старший Оксани Іванівни […]
Чотири роки тому Марина поїхала в Іспанію на заробітки, хотіла купити квартиру в столиці, щоб на старості років легше жилося, бо в селі багато потрібно працювати, та й донька не наїздиться до неї в село. Перші кілька місяців були дуже важкими. Робота на полях, збір оливок – все було незвичним і дуже втомлювало її. Та Марина вирішила – буде працювати по 12 годин, доньці ні євро не дасть, але на квартиру в Києві заробить собі. Важка праця дала свої результати і з 35 тисячами євро мати повернулася в село перед Різдвом. Приїхала до Києва, почала шукати квартиру. Ціни були шалені, але врешті-решт знайшла невелику однокімнатну квартиру на околиці. Вона була скромною, але для Марини це були справжні апартаменти після села. А потім вона помилку велику зробила – все доньці до дрібниць розповіла
Марина завжди була оптимісткою по життю. Вона виросла в селі, де її батьки працювали на землі, а сама вона звикла до важкої праці. Кожен день був як попередній: та сама […]
Як би там не було, але це твоя мама, і ти повинна їй допомогти, – картає мене по телефону тітка Оксана, мамина рідна сестра. – А ви, тітко, хіба не пам’ятаєте, як було? – кажу. – Ти все маєш забути, і зараз ти, як донька, маєш забрати маму до себе, – каже мені родичка. Виходить, що мама все життя брату допомагала, а на старість до мене прийде
– Як би там не було, але це твоя мама, і ти повинна їй допомогти, – картає мене по телефону тітка Оксана, мамина рідна сестра. – А ви, тітко, хіба […]