Рубрика: Людина
На своє весілля син покликав батька з мачухою, а мене, рідну маму, ні. Він прямо сказав, щоб я не приїжджала, бо незручно його татові буде поряд з двома дружинами. Я тоді гроші передала через родичів, а сама не приїхала, не хотіла синові свято зіпсувати. А в день весілля сина я весь час проплакала, бо мені було дуже образливо. І не зважаючи на все це, я продовжувала спроби налагодити стосунки з сином. Та він вперто не хотів цього робити, батька свого він з дитинства більше любив. Та нещодавно син мене здивував, майже перед самим моїм від’їздом в Іспанію він мені зателефонував і сказав, що він з дружиною таки до мене в гості прийдуть
Приїхала я на Різдво додому і так засмутилася, що словами не передати. Виходить так, що будинок є, гроші є, а я тут нікому не потрібна, бо і в колишнього чоловіка […]
— То в чому справа, Таню? Я зараз батька покличу, нехай він сам з тобою розмовляє, – мамин голос став суворішим, вона звикла, що донька слухається, а тут раптом Таня таке каже. — Не треба тата, мамо, просто так вийшло… Мамо, ти тільки не дивуйся, я заміж вийшла і ще я чекаю дитину, тому я не приїду, так татові й скажи. — Як заміж? Як це дитину чекаєш, та ти що, донечко? – ахнула Ніна Михайлівна, – Ось так, нічого не сказавши нікому, заміж вийшла
— Диплом отримала? Коли приїдеш, батько тебе вже чекає не дочекається. Місце для тебе тримає, та й ще дехто на тебе чекає, здогадуєшся? – навіть по голосу було чутно, що […]
Свекруха дуже раділа, що на Різдво і Новий рік поїде до сина в місто, провідає невістку і онуків, бо давно в них не була, справи в селі не давали. Мати напекла помпухів, вареників з капустою зробила, голубці з тертою картоплею за старим бабусеним рецептом накрутила і сподівалася, що решту страв дружина сина зготує, адже вона господиня в домі своєму, де й будуть стрічати Різдво. Але, яке ж здивування чекало на матір вранці 25 грудня. – Мамо, не розумію, що вам не подобається. Просто не встигла я
Свекруха Марія Петрівна все життя жила в селі, де кожен день був сповнений роботи: сад, город, кури та гуси, корова. Але у грудні її серце переповнювало відчуття свята — Новий […]
Хто сказав, що почуття з часом остигають? Це у ваших книжках учених написано? Не вірте, нічого не остигає. Усе так само душа птахою тріпоче від рідного й улюбленого голосу. Це ж не жарт усе життя разом, шістдесят років, що вже казати. Так зрослися одне з одним, так сплелися, зчепилися, що й хвилиночки одне без одного прожити не можуть
Старий йшов у вічність. Баба знала про це, відчувала кожною частинкою своєї прикипілої до старого душі. Вона спокійно прийняла це, зовні спокійно. Усередині боялася, хоча й знала, що довго після […]
У юні роки, як кожна дівчина, я чекала принца, який рано чи пізно з’явиться в моєму житті. І він з’явився – рано, коли мені не було ще й вісімнадцяти. А було все так. Як і всі молоді дівчата, я вірила в ворожіння. І під Новий 1974 рік вирішила загадати бажання і поворожити. Мені ще з раннього дитинства запам’яталося, як одна бабуся розповідала дівчатам різні варіанти ворожіння на судженого
Життя таке швидкоплинне – я й не помітила, як розміняла сьомий десяток. А в пам’яті назавжди залишилося три загадкові моменти моєї долі. У юні роки, як кожна дівчина, я чекала […]
– Доню, відтепер в нас все буде інакше!, – сказала мама коли в хату зайшов чоловік в красивому костюмі, а за ним і дві мої “сестрички”. Так, з мого життя можна писати казки, але вони будуть “слізливими”. Хоча, закінчення історії все ж позитивне. Раніше я була “сірою мишкою” яку ніхто не помічав, а тепер вони обидві бігають за мною. А всьому виною – спадок від бабусі!
– Доню, відтепер в нас все буде інакше!, – сказала мама коли в хату зайшов чоловік в красивому костюмі, а за ним і дві мої “сестрички”. Так, з мого життя […]
Ольга ліпила вареники на кухні, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Господи, і кого там вже принесло? – пробурмотіла вона і побігла в коридор. Ольга відкрила двері і застигла від здивування. Перед нею стояла красива молода дівчина у червоному платтячку. – Доброго дня, – якось єхидно сказала молодиця і посміхнулася оглянувши Ольгу. – Ви ж Ольга, так? – Так, – відповіла Ольга. – А я – Ірина. І нам треба поговорити про вашого чоловіка… Ольга застигла від несподіваного припущення
Коли народився Максим, Ольга повністю присвятила себе синові. Він був довгоочікуваною дитиною. Декілька років завагітніти не виходило. Обстеження, переживання та – жодних прогнозів. – Чекайте, – говорили лікарі. – Ви […]
Віка прийшла з роботи раніше. Вона підійшла до дверей своєї квартири і вставила ключ у замок. Виявилося, що двері відчинені! Віка здивовано зайшла всередину. – Андрійку, ти вже вдома? – голосно гукнула Віка свого чоловіка. Раптом пролунав якийсь шерех. Віка обернулася і справді побачила Андрія! Він був у куртці, а біля нього стояла дорожня валіза. – А ти куди зібрався? – здивовано запитала Віка. – У відрядження, чи що? – Ні, – тихо сказав Андрій. – Я від тебе йду. – Не зрозуміла, куди йдеш? – здивувалась ще більше Віка. – До іншої жінки! Віка не вірила своїм вухам
Віка прийшла з роботи раніше. Вона підійшла до дверей своєї квартири і вставила ключ у замок. Та виявилося, що двері відчинені! Віка здивовано зайшла всередину. – Невже мій Андрій прийшов […]
Микола та Алла обідали, коли пролунав дзвінок телефону. Микола відповів, а потім сів у коридорі на пуф. – Миколо, що сталося? – захвилювалася Алла. – Моєї двоюрідної тітка Раїси не стало, – тихо відповів він. – Прощання післязавтра, треба їхати. – Я їду з тобою, – заявила Алла. Микола з Аллою провели тітку Раїсу в останній путь, і вирішили збиратися додому. Раптом до них підійшла сусідка Раїси. – Я вам лист принесла від Раїси. Спочатку справи зробіть, які вона просила. – сказала сусідка. Микола тремтячими від хвилювання руками взяв конверт, відкрив його, прочитав і…застиг від прочитаного
Микола та Алла обідали, коли пролунав дзвінок на стаціонарний телефон. – Як давно він не дзвонив, навіть незвично. Потрібно відключити його, написати заяву. Це вже минуле століття, – раптом сказав […]
Віра нерішуче тупцювала біля дверей, вона невпевнено піднесла руку до дзвінка і натиснула на нього. Почулися човгаючі кроки. – Віра! – усміхнулася Ніна Іванівна. – Як я рада тебе бачити! Заходь! – Ніна Іванівна, я тортик принесла. Почаюємо? – Віра простягла тортик господині. Коли чашки були наповнені чаєм, а шматочки торта красувалися на тарілочках, свекруха накрила своєю долонею руку Віри. – Розповідай, – тихо вимовила вона. – Що сталося? Я ж бачу, що ти засмучена і непросто так прийла. Дівчина видихнула і все розповіла жінці. Ніна Іванівна вислухала Віру і застигла від почутого
Віра, важко видихнула і сумно дивилася на співрозмовника. Михайло був напружений. Він уважно вдивлявся в обличчя дівчини, намагаючись розпізнати її почуття. Віра перевела погляд на обручку. “Гарна” – промайнуло в […]