Рубрика: Людина
Зимовий темний ранок. Невеликий автобус з одними дверима біля водія. Я сиджу в мами на колінах. Їдемо в дитячий садок і на роботу. В автобусі повно малюків. Є навіть зовсім немовлята. Деякі дітлахи сплять, уткнувшись носом у пальто батьків. Усі одне одного знають – автобус заводський. Батьки відведуть діточок до садочка, а самі вирушать на молочний завод виробляти пастеризоване молоко і згущене молоко
У вас буває так: живете собі, робите щось і раптом бах – яскравий спогад із дитинства. У мене буває. Цікаво, чому одні спогади яскраві, а інші ледве пробиваються крізь товщу […]
Наталка була рада, що свати у неї чудові. Вчора вона розмовляла з ними по телефону, і вони казали, що все зроблять, а вона допоможе фінансово. «Замовляйте все, що хочете, я заплачу, мені для Вірусі нічого не шкода», – запевнила Наталка. – «Головне, щоб ви організували все, бо вас двоє, а я одна». До сватання Наталка готувалася ретельно, адже з сватами вона говорила лише по телефону, а тут треба було особисто познайомитися, і показати себе з найкращої сторони. У визначений день в двері їхньої квартири подзвонили, і коли Наталя відчинила, то обімліла – позаду приємної миловидної жіночки, яка була очевидно свахою, стояв сват, і це був… Юрій
Наталка була нареченою не восени, коли зазвичай найбільше весіль, а навесні. Весело грали музики, і здавалося, що весь світ радіє її щастю. Але без сумних ноток не обійшлося. Родина її […]
Ні Устим, ні Софія не змогли не те, щоб приїхати до мене на святвечір, а навіть не зателефонували. Я вагалася, бо не хотіла їх “вічно зайнятих” турбувати, але пальці самі набрали номер. Першим слухавку підняв Устим. – Сину, мені так сумно було без тебе сьогодні. – Мамо, я ж казав, що Вероніка й я летимо в Грецію. Ми давно це планували. – А як же сімейні традиції? Хіба це не важливо для тебе? Ви могли приїхати разом, я ж її люблю. – Мамо, вибач, я не подумав. Таку ж розмову я мала із Софією
Я не потрібна своїм дітям і це дуже сумно… Перше Різдво на самоті я провела десь п’ять років тому. Мій син Устим сказав, що хоче поїхати з дівчиною до Греції. […]
У Ганни не стало мами. Пройшов рік. Ганна глянула на годинник – зараз на річницю мав приїхати її брат Олексій. Немов у відповідь її думкам, пролунав звук машини. Олексій зайшов у будинок, як чужий – офіційний, підтягнутий, у костюмі, який, напевно, коштував більше, аніж Ганна заробляла за рік. Він приніс величезний букет білих лілій – улюблених маминих квітів. – Доброго дня, сестро, – сказав він. Вони сіли за стіл. Перші пів години мовчали. Кожен думав про своє. – Смачні котлети, – нарешті сказав Олексій. – Прямо, як мама готувала. – Я вчилася в неї, – тихо відповіла Ганна. – У мене був час. І тут сталося несподіване
– Хіба ти не розумієш, що зрадив нас усіх? – голос Ганни тремтів. Вона стискала в руках стару фотографію, де вони втрьох – вона, Олексій та мама – посміхалися в […]
І ось зараз, коли сім’я обмежена в коштах, мама Ірини, що називається, вийшла з меж дозволеного. Почала натяками, а зараз уже говорить і вимагає на повний голос. Чого вимагає? Грошей, підтримки, допомоги й турботи. Як сама Алла Іванівна це називає. — Начиталася десь, чи від своїх подружок наслухалася, – каже Ірина, – що безоплатні ліки не допомагають. Плюс у неї є досить забезпечена приятелька, вона і квартири здає, і діти там мають широкі можливості. Загалом, мама моя почала битися в істериці, що ми їй не допомагаємо, що вона прямо крокує в могилу та інше
— Ліками вона повністю забезпечена, – з гіркотою каже Ірина, – та не так уже й багато в неї проблем. Звичайні вікові хвороби. Проте групу ми їй кілька років тому […]
Моя бабуся зробила те, що важко пробачити. Минуло багато років, і вона знайшла спосіб спокутувати свої вчинки, навіть будучи вже у іншому світі – але цей спосіб дуже незвичайний
Моя бабуся зробила те, що важко пробачити. Минуло багато років, і вона знайшла спосіб спокутувати свої вчинки, навіть будучи вже у іншому світі – але цей спосіб дуже незвичайний. Прибираючи […]
Згодом кохання може зазнавати змін. Воно може стати звичкою, люди, що люблять, можуть почати ненавидіти один одного. А може, й навпаки. Не поспішайте засуджувати. Ви також не ідеальні
– Мамо, ти не образишся, якщо я завтра додому поїду? – Запитала Маша, коли Валентина повернулася з лікарні. – Може, затримаєшся ще на день? – Я й так замість двох […]
Катя вкотре набрала номер чоловіка, але той не відповідав. – Любий, ти де?! – написала вона повідомлення. – Я чекаю на тебе вдома! Я приготувала твою улюблену рибу в білому соусі і відкрила твоє улюблене ігристе… За кілька хвилин прийшла відповідь: – Катю, я не можу зараз говорити і поки що не приїду. У матері серце, швидку викликали… Я їй потрібен. Вибач… Катя швидко зібралася, викликала таксі і поїхала на адресу свекрухи. У вікнах квартири не світилося світло. – Невже все настільки погано, що відвезли в лікарню?! – подумала Катя. Двері ніхто не відкрив і Катя вирішила подзвонити свекрусі. А далі сталося несподіване
– Владе… Ну, візьми ж слухавку! – Катя ходила по кімнаті, не знаючи, що й думати. – Треба було сказати йому, що я приготувала романтичну вечерю. Тоді він не затримувався […]
Я помішувала каву і випадково пролила на скатертину. – Настю, це вже третя пляма, яку ти залишила нам на згадку. Тебе порядку зовсім не вчили?!, – сказала майбутня свекруха. – Ой, вибачте, я витру, – мовила я але руки почали тремтіти ще більше. – Костянтине, і де ти таку тільки найшов. Вона навіть за собою прибрати не вміє, мовчу вже про догодити комусь. – І тут я не стрималася, але зачепили мене не слова пані Людмили, а мовчання Кості
Я помішувала каву і випадково пролила на скатертину. – Настю, це вже третя пляма, яку ти залишила нам на згадку. Тебе порядку зовсім не вчили?!, – сказала майбутня свекруха. – […]
Віра лежала в палаті, дивлячись у стелю. Цього року вона опинилася на Новий рік у лікарні. У голові крутилися уривки давніх новорічних спогадів… Раптом у коридорі почулися кроки. – Напевно, медсестра робить обхід, – подумала Віра. Тихо дзенькнув телефон. Прийшло повідомлення: «Визирни в коридор»… Віра здивовано подивилася в телефон. У коридорі було тихо – ні кроків, ні голосів. Віра в капцях нечутно підійшла до дверей і визирнула в з палати. Вона зробила кілька обережних кроків і раптом застигла від побаченого
– І довго мені тут лежати? – Віра подивилася на медсестру, яка заповнювала картку. – Щонайменше тиждень, – відповіла та, не підводячи очей від паперів. – А там лікар подивиться […]