Коли чоловіка не стало, свекор вигнав невістку і внучку з дому. Тоді Інні було вже сім років… Інна з мамою жили в цій халупі вже десять років. Левова частка зарnлати матері йшла на оnлату малесенької однокімнатної квартири. Одного разу їм прийшло повідомлення. Дідусь залишив весь свій статок Інні…

Коли вони з мамою зайшли в квартиру, де жили десять років тому, то не впізнали її. Інший дизайн, інша обстановка. — Ваш дід не жив тут. Він цю квартиру здавав, — розповіла жінка, відповідальна за передачу спадщини. — Чому ж він нас тоді прогнав? — Тому що від тебе з матір’ю одні тільки nроблеми, — у квартиру увійшла якась жінка.

Інна її добре пам’ятала. Вона була другою дружиною її діда. — Галина Володимирівна, це не ваша квартира. Вам тут нічого робити, — сказала жінка, яка їх супроводжувала. — Я хочу їм в очі все сказати. — Визвірилася та. — І що ви хочете нам сказати? — поцікавилась Інна.

Вона вже була впевнена, що на рішення діда десятирічної давнини вплинула саме його друга дружина. — Ти забрала моє майно. Мені дісталася одна квартира. А тобі дід дуже багато залишив. — Що залишив, то моє. Не подобається, можете йти в с уд, — з презирством у голосі відповіла дівчина.

Інна знала, що нікуди та піти не може, так як все, що залишив їй дід, залишив по дарчій. А дарча оскарженню не підлягає. Так пояснила їй супроводжуюча. — Щоб вам пусто було! — прошипіла Галина Володимирівна і вискочила з квартири… «Якийсь кругообіг квартир в природі вийшов.

Спочатку нас проганяють з цієї квартири. Залишають без грошей і підтримки. А тепер я успадкувала кілька квартир, будинок і солідний рахунок у банку. Ну чому?! Чому тоді дідусь не захотів поділитися хоча б малесенькій частиною всього цього?!» — думала Інна. Але на це питання відповісти вже нікому.

КІНЕЦЬ.