Колись давно в тихому селі жила звичайна і нічим не примітна сім’я. Батьки, Богдан та Ольга, тяжко працювали, щоб прогодувати дітей та утримувати свою скромну оселю. Вони були благословенні двома синами, Данилом і  Максимом, які народилися з різницею в декілька хвилин. Данило був старшим, а Максим – молодшим. батьки плекали своїх дітей і виховували їх з любов’ю та турботою.

Коли хлопці наблизилися до старшого шкільного віку, в родині з’явилося поповнення – дівчинка, яку назвали Уляною. Вона швидко стала маленькою помічницею матері та гордістю і радістю батька . Змалечку Уляна демонструвала сильне почуття відповідальності. Щоранку вона прокидалася рано і старанно виконувала домашні обов’язки, щоб полегшити тягар матері. Потім вона поспішала до батькового саду, прагнучи допомогти в догляді за посівами.

Час летів, і діти розквітли у дорослому житті. Сини  поїхали до міста, щоб продовжити навчання. Вони навчалися в одному коледжі  й врешті-решт набралися сміливості розпочати власну справу, позичивши гроші у батька. Вони пообіцяли повернути все до копійки, як тільки їхнє підприємство процвітатиме .

Обидва брати знайшли своє кохання, одружилися і створили власні сім’ї.

Тим часом Уляна продовжувала захоплюватися модою і обрала професію швачки. Під час навчання вона познайомилася з Миколою. Вони закохалися, а на останньому курсі школи одружилися і повернулися до свого тихого села . Разом вони придбали скромний будиночок і почали будувати спільне життя, обробляючи землю і ведучи домашнє господарство. Їхнє кохання і взаєморозуміння затьмарювали будь-який брак матеріальних благ.

Батьки були безмежно щасливі, бачачи, що їхні діти досягли успіху і щастя. Однак їхня радість була раптово розбита трагедією – не стало матері. Втрата спустошила чоловіка, який в результаті переніс інсульт. Прикутий до ліжка, він покладався виключно на непохитну турботу та підтримку Уляни. Тричі на день вона поспішала до батька, готувала їсти, прала речі та давала ліки. Незважаючи на втому, яка переповнювала її, вона ніколи не скаржилася. Єдине, що мало для неї значення, – це благополуччя батька .

Брати ж лише здалеку висловлювали співчуття, даючи порожні обіцянки надіслати гроші та приїхати, якщо буде потреба.

Уляна  та Микола присвятили себе догляду за батьком без жодної допомоги з боку Данила та Максима. Уляна ніколи не знала, як відповісти на запитання батька про відсутніх братів, боячись, що це ще більше обтяжить його хворе серце.

“Вони зайняті на роботі, тату, і не дозволяють мені приїжджати до них. Але вони обіцяли, що приїдуть до тебе”, – заспокоювала вона його, приховуючи своє розчарування.

На жаль, батька не стало у люблячих обіймах своєї відданої доньки, а  сини  не з’являлися навіть на похорон . Вони не прийшли, не висловили ні співчуття, ні фінансової допомоги. Уляна  і Микола, залишившись наодинці нести витрати, зуміли організувати похорон за допомогою небайдужих людей в селі.

Через півроку після похорону батька Данило та Максим нарешті приїхали до села. Однак їхньою метою було не відвідати сестру чи розрадити її в горі, а оформити спадщину. Вони були шоковані, коли дізналися, що батько заповів тільки доньці родинний будинок. Це була вдячність доньці  непохитну турботу в останні дні життя батька.

КІНЕЦЬ.