Бабуся не любила мою кішку, але коли одного разу повернулася додому і дізналася, що кошеня врятувало моє життя, більше нічого не мала nроти ньоro.

 

Люди по-різному сприймають свійських тварин. Для деяких вихованець вірний друг і член сім’ї, а для інших символ статусу та добробуту. На жаль, є й люди, які, в принципі, не люблять тварин. І до них належить і моя бабуся. Моя мама вийшла заміж за батька та переїхала до нього до села.

Моє дитинство теж пройшло в селі, але, коли я вступила до інституту, перебралася до міста, почала жити з бабусею. Мені виділили kолишню кімнату мами. Якось я поверталася пізно ввечері з підробітку і біля нашого під’їзду почула жалібне нявкання.

Я не змогла байдуже пройти і попрямувала прямо до джерела звуку. Там виявилося маленьке кошеня. Йому було всього місяць, не більше, виглядав він nлачевно, був болісно худим, очі гноилися, мами кішки поблизу не спостерігалося. Я забрала цю грудочку із собою.

Бабуся багато бурчала, але я вмовила її залишити кошеня. Так у нашій оселі з’явився Персик. Персик завжди був дивовижним розумним котом, не доставляв ніякого дискомфорту, але бабуся вічно на нього лаялася. Якось я збиралася лягати спати. Бабуся того дня залишилася у подруги. Раптом до мене постукала сусідка, вона принесла каструлю, яку позичила.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩