Андрій зайшов до хати, гучно закривши двері. Батько за столом ремонтував годинник, а мама діставала з печі хліб. – А легше з дверима можна? – сказала невдоволено мати. – Вчасно прийшов. Зараз вечерятимемо. Марійка теж йде? – Ніхто не йде, мамо. Закінчилося моє сімейне життя, – раптом сказав Андрій. – Господи. Що ти таке кажеш? – здивувалася мама. – Ось це і кажу, мамо. Зраджує вона мені. На власні очі бачив, – пояснив син. Мати з батьком переглянувшись, здивовано подивилися на сина, нічого не розуміючи

 

Андрій увійшов до хати, гучно закривши двері. Батько, начепивши окуляри, сидів біля столу і намагався поставити на місце стрілку, що впала, в настінному годиннику. Мама діставала з печі хліб.

– Чого двері ламаєш, синку? Вчасно прийшов. Зараз вечерятимемо. Марійка теж йде? – запитала мама.

– Ніхто не йде, мамо. Закінчилося моє сімейне життя, – раптом сказав Андрій.

– Господи. Що ти таке кажеш? – здивувалася мама.

– Ось це і кажу, мамо. Зраджує вона мені. Сам бачив, як вона цілувалася в машині з іншим. І з ким? Із цим Петром. Хотів підійти посваритися і сказати їй, щоб забула дорогу до мене до хати. Не встиг. У машині вони були, поїхали. Нехай іде до нього, якщо він кращий. Втомився я, мамо, від її обману.

Батько глянув на нього поверх окулярів. Підвівся, відклав на підвіконня годинник. Помив руки і, діставши з шафи біленьку, поставив на стіл.

– Ну що ж, синку, давай розповідай.

Андрій тоді тільки-но повернувся зі служби. Погуляв трохи і невдовзі вийшов на роботу на ферму у рідному селі. У вихідні ходив на танці, придивлявся до дівчат, але до жодної душа так і не лягла.

Настала зима. Повертаючись із сільради, примітив попереду жінку, що несла від колодязя два великі відра води. Ішла вона обережно, щоб не посковзнутися на слизькій дорозі. Наздогнавши її, Андрій взяв відра зі словами:

– Давай поможу. Чого такі величезні відра несеш, це ж важко?

– Дякую!

– А ти хто така? Чия будеш?

– Батьків своїх. Батька та матері.

– А чого така сердита?

Дівчина не відповіла, уперто пішла вперед.

– Давай відра, дійшла я вже.

– А от і не віддам, доки не скажеш, як звати.

– Ну, забирай тоді їх собі, якщо потрібні.

Залишивши його на дорозі з відрами, дівчина відчинила хвіртку і увійшла у двір.

– Глянь, яка горда.

Засміявшись, Андрій залишив відра біля хвіртки і пішов.

З цього дня він часто згадував її, кілька разів увечері повз будинок її проходив, але так і не зустрів.

У суботу вирушив із товаришами на танці. Озирнувся. Як знайти, якщо самі очі тільки бачив? Андрій був хлопець не з боязких.

– Піду шукати по очах.

Заграла повільна мелодія. Подався він до дівчат.

Дівчата почали хихикати, побачивши, що він їх розглядає.

– Ти випадково танці з музеєм не сплутав? – сказала одна з них.

– Та на таку вашу красу, як у музеї, можна милуватися нескінченно, – відповів їй хлопець.

Ось вона! Знайшов!

Андрій простяг руку.

– Прошу вас.

Дівчата почали шепотіти. Дівчина почервоніла, але помітивши, що всі дивляться на них, не стала відмовлятися і подала свою руку. Весь вечір він танцював лише з нею. Нарешті, і її ім’я дізнався. Після танців додому провів.

Навесні Андрій та Марія одружилися. Все було гаразд до недавнього часу. Марія дуже змінилася. Сумна ходить. Хоче чоловік обійняти, усувається. Сяде він поряд з нею, підводиться і йде. Звела його зовсім. І тут стало зрозуміло. Інший у неї з’явився.

– Всі жінки однакові, – похмуро сказав Андрій, осушивши склянку.

– Ти, того, облиш ці слова. Мама тут сидить, що дала тобі життя,— невдоволено промовив батько.

– Поговорити із дружиною намагався?

– Намагався. Відвертається і мовчить. Ось неначе я їй неприємний. Підійду, морщиться. Петро, мабуть, їй більш приємний.

– Синку, може, ти обізнався? Марія не така, – раптом сказала мама.

– Ні, мама, не обізнався. Ми разом з нею в місто їздили, там їй курточка сподобалася модненька, червоного кольору. Купив я їй, ні в кого в селі немає такої. А вона, виявляється, для іншого старалася.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩