Шлюб двох несумісних людей – Тамари й Андрія, був чистим непорозумінням!

Тамара була з тих жінок, які точно знають, що їм від життя потрібно.

А він – мамин синочок, з сім’ї вчителів. І за розрахунком люблячих батьків, їхнього синочка чекало світле майбутнє…

…Зустрілися Тамара з Андрієм в інституті. Тамара вступила туди на навчання з атестатом з відзнакою. Приїхала вона з села.

А він міський, дуже начитаний, розумний. Тато бачив у сині майбутнього вченого.

Мати теж чекала на ці майбутні успіхи сина і всіляко заохочувала і його і чоловіка.

Андрій був популярним. Розумний, красивий, писав вірші. Співав у хорі. Дівчата обожнювали його.

До того ж він був відмінник – попереду диплом з відзнакою, наука, слава…

Дівчата не давали йому проходу. А він… Він закохався у цю Тамарку.

Ну так, розумна. Але така вся проста, з села. Вище вчительки у своєму селі не стрибне. Ну якщо, звісно, Андрій не зробить дурницю й не одружиться з нею.

А Тамара так, розумна. Всіляко намагалася отримати його увагу. Ось Андрій і закохався…

А що, дівчина гарна.

Андрій з Тамарою разом вчилися, і поки батьки були на роботі цілувалися.

Зрештою настав момент знайомства з батьками Андрія.

Витончені мама з татом щосили вдавали, що вибір сина їх анітрохи не засмутив.

Батько думав, що все не так уже й погано. А мама дуже переживала невідповідність зовнішності, поведінки…

Ох, Андрійко такий витончений юнак. Розумний, музичний, має велике майбутнє.

І що, все це дістанеться цій огрядній сільській дівчині?!

Подумаєш, розумна! Це до певного часу, поки діти не підуть, і в ній не прокинеться трудівниця на побутовій ниві.

Але мама, Інна Вікторівна, трималася з останніх сил заради сина, принаймні до того моменту, поки Тамара не сказала:

– Я вас десь раніше бачила. Ви не у магазині часом працюєте?

– Мамо журналістка, я ж казав тобі, – тут же втрутився в розмову Андрій.

– Ой, а я й забула! Вибачте, пані, – сказала Тамара і посміхнулася так, що всім стало ніяково.

Тут мама Андрія однозначно зрозуміла, що з такою невісткою під одним дахом вона не витримає й дня.

Але відмовити сина від необачного кроку не вдалося, тим паче самотужки.

Батько Андрія здався одразу, пам’ятаючи про те, як його батьки були проти його весілля.

Але він відстояв своє право бути щасливим і не схибив. Тепер була черга сина. Нехай одружується, як хоче!

…Після весілля батьки Андрія забрали до себе слабого батька Інни Вікторівни, а в його однокімнатну квартирку поселили молодих.

На той момент вони успішно закінчили навчання. Андрія з дипломом з відзнакою залишили в інституті, як і очікувалося.

А вагітна Тамара, отримавши заповітний диплом, працювати не поспішала. Та й куди її візьмуть у її стані?!

Потім народилася Фаїна, Фаїна Андріївна, і прогнози свекрухи справдилися.

Тамара пішла в домашні справи й догляд за дочкою із головою.

А батьки Тамари вклали-таки свій внесок – допомогли молодим розширити житло і придбати хорошу простору двокімнатну квартиру.

І все б нічого, але тут змінилися часи. Професія Андрія стала непотрібною. Після того, як не стало батька Андрія його скоротили.

Чоловік залишився без роботи.

Став писати незрозумілі резюме, ходив на численні співбесіди.

Йому обіцяли передзвонити, але обіцянки виконувати не поспішали. Але нарешті все ж таки чоловіку пощастило. Його взяли перекладачем.

А ще Андрій мав підробіток по вечорах. Тож у сумі в нього виходив той заробіток, який він отримував останнім часом…

…А от Тамара зрозуміла, що з Андрієм вона схибила. Нічого путнього з нього не вийде!

А їй самій довелося стати дружиною й матір’ю.

Тут вона й усе вирішила… Фаїні на той момент уже виповнилося три роки.

Тамара влаштувала доньку в садок і взяла в оренду кіоск. А через рік і викупила його. З’явилося своєрідне коло знайомих.

Тамара почала долучати до справи й свого недолугого чоловіка. Прикупила вживану машину, через пів року він здав на права, і отримав «поважну» посаду в торговій точці своєї дружини.

І нарешті Андрій видихнувся. Він відчув себе, як у замкнутому колі.

Дедалі частіше став засиджуватися в мами. Вона залишилася зовсім одна. Дід тоді й року не прожив, переїхавши до них, а батька не стало невдовзі. Серце…

Інна Вікторівна дивилася на сина з жалем, часом просила привезти їй внучку і мріяла забрати дівчинку й сина з рук цієї пройдисвітки. Але як?!

На ній трималася сім’я її сина, точніше, на правдами й неправдами грошах, які вона заробляла.

А характер, що характер?

Сама Інна Вікторівна вже заробляла менше, і розмова про пенсію заходила регулярно.

Через пару років у Тамари з Андрієм був власний невеликий магазинчик. Фаїна закінчувала навчання у школі. І Тамара почала розмову про те, чи не відкрити їм ще один…

– Куди?! Навіщо?! – здивувався Андрій.

– Заробити доньці на хороший одяг зрештою! – сказала вона.

– У неї є одяг, навіщо ще?

– Хороший, я ж сказала, не чуєш? А гроші на навчання за кордоном у неї теж є?!

І тут Андрій все зрозумів.

Він здався остаточно… Він зрозумів, що й донька поступово вкручується в цю вирву наживи.

Та ще й ця ідея відправити її вчитися за кордон…

Фаїну він любив, гарна дівчинка росла, на яку більший вплив все ж таки мала бабуся, аніж мама.

А ось дружину він розлюбив і давно. Він дивився на її форми, огрядні від народження і з часом посилилися. Ділові костюми, вміло вміло та добротно пошиті, частково приховували це. А вдома в халаті вся її огрядність була без прикрас.

Витончений Андрій, завжди підтягнутий, стрункий, вроджено ввічливий, незважаючи на набуті звички торгівлі виглядав поруч із дружиною як чужий мужик.

Його дратувало вічно незадоволене обличчя дружини з подвійним підборіддям і виразом зневаги.

Виводили з себе постійні зауваження з приводу і без: погано пропилососив, забув винести сміття, погану каву приготував і взагалі, вона працює, а він тільки пожинає плоди її непосильної праці.

– Подивися на себе збоку! – сказав якось до дружини Андрій вперше і востаннє, після чого вона його виставила з дому.

Він зібрав речі і переїхав до мами. Після цього було розлучення. Фаїна плакала, просила батьків одуматися.

Але мама заявила, що незабаром вони поїдуть у Лондон. Вже й коледж для доньки вона придивилася. І Фаїна заспокоїлася…

Так і закінчилася ця історія заміжжя. Як з’ясувалося, Тамара вже давно листувалася з якимсь англійцем, а точніше фермером із англійського села.

Він допоміг і з коледжем, і зустрів їх із донькою, і поселив у себе. І одружився з Тамарою через пів року. Вона теж не порожніми руками приїхала, вдало продавши свій магазин.

Від цієї угоди Андрію нічого не перепало, зате, йому залишилася їхня квартира. Тамарі з донькою вона тепер була без потреби.

Він зітхнув вільно. Повернувся на свою стару роботу, почав викладати.

Андрій був щасливим. На Різдво завжди приїжджала Фаїна. Розповідала їм із бабусею, що у мами все добре, живуть із фермером душа в душу, господарство у них, мама керує. Хто б сумнівався! Фермер у захваті.

А невдовзі й Андрію посміхнулося щастя. Фаїна попросила дозволу запросити на новий рік шкільну подружку із мамою. Вони самі жили. Інна Вікторівна не заперечувала, тим більше Андрій.

От і зустрілися дві самотності. Мама подружки, ніжна, лагідна, у гарній сукні жінка на ім’я Світлана зачарувала всіх, включаючи Інну Вікторівну.

Лікарка-педіатриня з добре вихованою донькою вписалися в їхню сімейну компанію якнайкраще.

– Ось якою має бути дружина, Андрію! – сказала Інна Вікторівна вранці, коли внучка ще спала. – А ти глянув на базарну продавчиню, все життя собі зіпсував. Одна радість від цього – Фаїночка…

– Мамо, заспокойся! – відповідав Андрій, який вже призначив Світлані побачення. – Все нормально буде, ось побачиш…

…Через пів року він одружився і подумав, що все він встиг.

І колишню дружину витерпів, і чудову дочку не без її допомоги виховав, і справою улюбленою знову займається.

І нарешті жінку зустрів ту, з якою радий і щасливий жити до кінця своїх днів.

І мама його здорова! А чого ще бажати?! Життя – воно підносить свої уроки. Головне, їх правильно засвоїти…

КІНЕЦЬ.