Андрій привіз сина в гості до сестри дружини Олени. Він сів за стіл і взяв пиріжок, який спекла Олена. – Ти вибач за таке питання, – сказав Андрій. – А куди в тебе чоловік подівся? – Та що тут розповідати… Добре жили ми, діти он народились. А потім його не стало, – Олена відвернулася до вікна. Було видно, що їй важко. А через три дні Андрій знову поїхав у село. Олена якраз вивішувала одяг на вулиці, коли він зайшов у двір. Вона, як побачила, що в нього в руках, то так і ахнула

 

Андрій посадив сина в машину. Маленький Олежик надув губки й насупився.

-Ну потерпи, ти ж чоловік, – батько ласкаво погладив сина по маківці. – П’ять годин і будемо на місці. Ти ж пам’ятаєш тітку Олену?

Олежик заперечливо похитав головою.

-Пам’ятаєш, ми торік у село їздили? Було чудово, смажили картоплю в багатті і ставили намет на городі… Пам’ятаєш?

Але син вперто мотав головою. Зітхнувши, Андрій закрив дверцята і сів за кермо. Синові добре, можна хоча б поспати в дорозі.

А йому ще кілька годин кермо крутити, а потім назад повертатися. І все це після дванадцятигодинного робочого дня.

Сімʼя в них була дуже дружною. Андрій з Катею познайомились у парку і з того дня не розлучалися.

Вже через тиждень була подана заява в ЗАГС, а через дев’ять місяців народився Олежик. Вони постійно подорожували і ніколи не сиділи вдома – кожних вихідних то в гори, то з наметами на озеро…

І обов’язково брали з собою сина. При такому активному житті Катя навіть не одразу й зрозуміла, що з нею щось не так.

А коли пішла в лікарню, то виявилось, що вже надто пізно…

-Новини не дуже хороші… Процедури вам не допоможуть вже… – сумно сказав старенький втомлений лікар, розглядаючи результати аналізів. – Хоча б рік тому прийшли, можна би було щось зробити… Мабуть, вагітність і пологи викликали таку ситуацію…

Андрій бігав між домом і роботою, ще й маленький Олежик вимагав уваги…

Каті не стало через три місяці… Тільки тепер Андрій по-справжньому зрозумів, що таке брак часу.

І хоча син уже ходив у садок, це допомагало тільки частково.

Адже малюк часто був слабий, а начальство погано сприймало часті лікарняні листи батька-одинака.

-Залиш у бабусі, та й діло з кінцем, – радили жалісливі колеги, не знаючи, що сам Андрій сирота і просити допомоги йому фактично нема в кого.

Батьки Каті давно переїхали в іншу країну, тому цей варіант теж відпадав.

-Жінку тобі треба знайти, причому терміново, – підказували варіант досвідчені товариші. – Вона і сином займатиметься, і по господарству поратись буде. Бажано, щоб вона сама з дитиною була. Таких особливо не вибирають – хто покликав, з тим і живуть.

Але Андрій був твердий. Він, як і раніше, любив Катю, і кидатися в нові стосунки з розрахунку був не готовий.

Тим більше, що будь-яка жінка в першу чергу дуже любитиме свою рідну дитину, а її син, виходить, буде другорядним.

Такої долі для Олежика Андрій не хотів, хоч і розумів – нова мама синові точно потрібна…

…Майже рік через допомога таки прийшла, звідки не чекали – її запропонувала сестра Каті.

Олена жила в селі з незвичайною назвою – Берлин. Коли Андрій на роботі заявив, що на вихідні їде у Берлин, колеги негайно обурилися – звідки у молодого батька кошти на закордонні поїздки?

І тільки розібравшись, у чому річ, реготали всім відділом.

-Привозь Олежика до мене, – заявила родичка. – Нехай поживе місяць-два, а там побачимо. Повітрям подихає, та з моїми побігає.

Двічі пропонувати Андрію не треба було. Нашвидкуруч зібравши гостинці для трьох дітей Олени, вони вирушили в дорогу.

Доїхали, коли вже було далеко за північ. Олежик благополучно заснув і навіть не прокинувся, коли батько обережно переніс його з машини на передбачливо заправлений хазяйкою диван.

У будинку Олена виділила гостям велику кімнату, а сама з дітьми перебралася у маленьку.

-Відпочивайте, – махнула рукою господиня. – Завтра вже побалакаємо.

-Та я той… Назад їхати хотів… – пробурмотів Андрій, зазначивши про себе, що Олена дуже схожа на сестру.

Він бачив її перед тим двічі, причому вперше – на власному весіллі.

Тоді Катя сказала щось на зразок «народжувала і тепер одна виховує», тому Андрій одразу зробив поспішні висновки про безвідповідальність Олени.

Вдруге бачив – коли, мандруючи по області, вони заїхали на ніч у Берлин.

Але тоді він навіть особливо не спілкувався з новоявленою родичкою, весь вечір провозився з Олежиком.

А зараз йому навіть стало соромно, адже вона була єдина, хто запропонував хоч на якийсь час взяти до себе Олежика, поки він залагодить справи з роботою.

-Та ти що, в ніч! – ахнула Олена. – Залишайся, завтра раніше виїдеш. Розбуджу о п’ятій, як корову доїти встану.

Андрій покірно кивнув, їхати й справді не хотілося. Тому він слухняно роздягнувся і ліг на край дивана поруч із сином.

Щойно голова торкнулася подушки, він одразу заснув. Дзвінка сільська тиша і свіже повітря зробили свою справу – Андрію навіть наснився сон, ніби він дитина.

Це було зовсім дивно, зазвичай від утоми йому ніколи не снилися сни.

-Прокидайся, – на плече лягла жіноча рука.

-Зараз, Катрусю, – пробурмотів крізь сон Андрій.

Через секунду сон як рукою зняло – адже Каті не стало.

Перед ним стояла Олена і притискала палець до губ.

Він знову здивувався: як схожа сестра на його дружину.

І голос один в один. І така ж чорнява і блакитноока.

Постав їх зараз поруч – не відрізниш, хіба що одна старша була б.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩