Моїй доньці 28 років, до одруження ми проживали разом в моїй двокімнатній квартирі. Нещодавно Олеся познайомила мене зі своїм майбутнім чоловіком. Вони одружилися та так, як не мали власного житла, переїхали у мою квартиру. У них народилася донечка та у мене вдома стало гамірно та весело.

Ми маємо ще будинок в селі, колись там жили мої батьки, там я народилася та виросла. Цей будинок ми використовуємо в якості дачі.

Після народження онучки я з радістю запропонувала свою допомогу, досвіду у мене більше, а й молодим батькам час від часу потрібно було час від часу відпочити від батьківства. Ліжечко онучки від першого дня її життя стояло у моїй кімнаті, я її заколисувала, вставало де неї вночі. Коли онучка була трішки більшою, ми з нею гралися іграшками, вигадували власні казки.

Згодом моя допомога вже не була така потрібна та для доньки я раптом стала зайвою у власному домі.

Нещодавно я випадково почула розмову Олесі з її чоловіком. Мова йшла про те, що після того, як онучка підросла, місця у квартирі залишилося мало та краще буде, якщо я переїду в той будинок в селі, який залишився після моїх батьків. Я не стала пропускати це повз вуха та вставила своїх “5 копійок”:

– А це нічого, що я все чула та ця квартира моя? Це по-перше. Ти чоловік та маєш займатися цим питанням, це по-друге, – звернулася я до зятя. – А по-третє, якщо вам тісно, то може ви переїдете в той будиночок, для дитини буде корисним свіже повітря. А якщо не хочете, то давайте я продам цю квартиру та віддам тобі, Олесю, твою частку. Що хочеш з нею роби. Ось так тепер віддячують за доброту, так?

Зять дуже здивувався від почутого. Відтоді ліжечко онучки перенесли у спальню батьків, я подала оголошення про продаж батьківської хати. Як вони взагалі могли подумати про те, що я переїду в той старий будинок. Городину купуватиму на місцевому ринку, з’явиться більше часу на себе та хай тепер самі займаються своєю дитиною.

Цей випадок був неприємним, проте я побачила як рідні люди можуть віддячити за зроблене добро.

КІНЕЦЬ.