Коли до Григорія прийшла сестра покійної дружини, він одразу зрозумів, що щось не так.

Таня до нього рідко заходила і завжди у справі.

Почала вона здалеку, спочатку спитала про самопочуття, потім про господарство та справи.

Завжди Грицько відрізнявся нетерплячим характером, тому й тут не витримав і прямо запитав:

-Чому, власне кажучи, згадала насправді?

Тут Тетяна задумливо у вікно погляд направила.

-Цей будинок колись моїм батькам належав і має повернутися у володіння нашої родини.

Дітей у нас із Вірою немає, краще зі спадщиною розібратися за життя.

У мене старша донька виходить заміж цього року, їм нема де жити. Напиши дарчу на молодят.

Ніхто тебе виганяти не збирається, хай із тобою живуть.

Подумай, Грицю, я й завтра загляну.

Григорій справді залишився у задумі після відходу жінки.

Він не молодий, йому вже сімдесят п’ять.

Поки що сам із господарством справляється.

Але що буде за років п’ять?

Молодята могли б його доглянути.

А раптом вони не вживуться?

Чи виженуть його?

Дилема здавалася йому надто складною. Т

епер він не знає, як вчинити.

КІНЕЦЬ.