Пролунав сильний гуркіт. Я злякався і побіг за татом подивитися що там трапилося. Мама лежала на підлозі не рухаючись, а з рота текло щось червоне.

Тато тремтячими руками схопив телефон і подзвонив у швидку. Потім узяв маму на руки і поклав на диван. Він обіймав її і плакав, тьопав по бuв і кpичав – «Тільки не йди, лікарі вже їдуть…» Я не розумів що відбувається…

Мамочка завжди грала зі мною. На дитячому майданчику ми грали з нею в догонялки, будували замки з піску, лазили по драбинках і каталися на гірці.

Найбільше мені подобалося тікати від мами на самокаті, але вона у мене така швидка, що зі швидкістю світла наздоганяла мене, хапала на руки і підкидала в космос як космонавта.

Але останнім часом у матусі стало дуже мало сил. Вона сказала, що віддала всі сили мені, щоб я ріс сильним, великим і мужнім чоловіком. Вона зовсім перестала ходити на вулицю, грала зі мною тільки вдома сидячи на дивані.

Швидка допомога приїхала дуже швидко, поклали маму на носилки і понесли в машину. Тато відвів мене до бабусі Марії, нашої сусідки, і поїхав теж.

Я стояв біля підвіконня і дивився у вікно. Грати мені навіть не хотілося, я дуже сумував за мамою.

Переживав, що лікар в білому халаті зараз напевно їй робить дуже боляче укол.

Тато прийшов за мною, коли було вже темно. Він розмовляв з бабусею Марією і плакав, а я все чув, але нічого не розумів.

Він розповідав їй, що матуся моя хвoріла на лeйкeмію і коли її привезли в лікарню, вона впала в якусь кoму. Лікарі сказали, що не дають ніяких гарантій, повернеться вона до нас чи ні.

Тато взяв мене на руки, міцно обняв і сказав: “Все буде добре!” Забрав мене додому і сидів зі мною на ліжку, погладжуючи мене по голові, поки я не заснув.

Минуло вже два місяці. Мамочка ще в лікарні. Тато їздить до неї кожен день, а я її не бачив, тато сказав що до неї не пускають лікарі.

Але ось настав той день, подзвонили з лікарні і сказали щоб ми всі приїхали до мами. Я дуже зрадів, що побачу матусю, а тато чомусь сильно плакав…

Ми вирушили в лікарню. Приїхавши туди, тато взяв мене за руку, підвів до маминої палати і сказав:
– Синку, ти справжній чоловік! Зараз ти повинен попрощатися з мамою…

Я зайшов в палату. Мамочка лежала на лікарняному ліжку з закритими очима. Скрізь були якісь трубки. Я ледве стримував сльози, розуміючи, що зараз повинен бути сильним як ніколи і взяв її за руку.

– Мамочко, повернися до мене… Я тебе ніколи не залишу і люблю ще більше ніж раніше. Мені дуже нудно вдома без тебе. Казки без тебе не цікаві, іграшки нудні. Ти віддала мені свої сили, щоб я був сильним. У мене тепер багато багато сил. І я поділюся з тобою! Візьми, візьми сили, я тобі в ручки покладу!

Я вийшов з палати, тато сидів опустивши голову. Я підійшов до нього.

– Тато, мама повернулася. Я з нею силою поділився. Тепер вона теж буде сильна!

Він не відразу зрозумів мої слова, потім різко схопився і увійшов в палату. У мами були відкриті очі.

– Кохана, якщо ти мене чуєш?

Якщо чуєш і розумієш, кліпни… В очах тата була величезна надія і матуся, моя улюблена матуся моргнула.

Мамочка пішла на поправку. А ми з татом сиділи біля самої коханої жінки на світі і плакали від щастя!

КІНЕЦЬ.