– Цього разу, мамо, треба дві тисячі євро. Ти ж привезеш? – запитав мене син по телефону.

А я якраз збираюся їхати на Великдень додому. Проте грошей у мене нема, я ж йому щомісяця усе відправляю.

Максимум, що я зможу привезти – це зарплату за останній місяць.

І то, треба ж буде гостинців всім купити, бо ж не приїду додому з пустими руками. Так що сину я сказала, що 2 тисячі – це багато, і я таких грошей не маю.

– То позич, а потім віддаш, – ніяк не вгаває Юрій.

– Синку, а навіщо тобі гроші потрібні? – питаю.

– І на що ти витратив те, що я тобі висилала весь цей час?

– Мамо, знову ти починаєш! Ти ж знаєш, яке життя дороге, тут гроші не розходяться, а розлітаються, – пояснює син.

За інших обставин я б позичила і привезла, але цього разу справа мені здалася не чистою, і я вирішила спочатку все перевірити.

Зателефонувала я своїй двоюрідній сестрі, а вона така жінка, що всі новини в селі знає. Питаю її, що вона чула про мого Юрка.

Оксана, яка зазвичай сама все видає, стала мнутися, і я зрозуміла, що таки не помилилася.

– Та у твого сина дівчина з’явилася, – каже. – От він на неї всі твої гроші і витрачає.

Я спочатку цій новині зраділа, бо Юрію моєму 32 роки, а в нього ні роботи, ні сім’ї. Думаю, як матиме дружину і дітей, то стане серйознішим.

Але Оксана кашлянула так дивно і додала:

– Твій Юрко зустрічається з своєю колишньою Марічкою… Напевно, хоче обновки купити на великдень їй, і її дітям.

І тут я аж присіла. Вони зустрічалися колись. Марійка – з дуже бідної сім’ї була. Покрутила голову моєму сину, а потім заміж за якогось міського багатія вийшла.

Сімейне життя у неї не склалося, швидко їй знайшов заміну її чоловік, а вона з двома дітьми в село повернулася.

Я би і подумати не могла, що він її досі не забув. Виявляється, він надумав одружуватися з нею, а зараз він її забезпечує і її дітей!

А я то думаю постійно – куди син гроші діває? Я ж уже 6 років за кордоном на заробітках. За цей час могла квартиру купити чи будинок відремонтувати, а я мало того, що нічого не зробила, ще й не відклала собі жодного євро.

Сиджу тепер і думаю, що робити? Приїхати, влаштувати сцену і розлучити “закоханих”? Бо, чесно кажучи, годувати чужих дітей мені щось зовсім не хочеться.

Чи промовчати, і нехай син сам вирішує, що йому робити. Щоб потім не звинувачував мене, що я йому життя зіпсувала, як це часто буває. Ще, не дай Бог, почне пити. А воно мені треба? Я собі тоді не пробачу.

Але і себе мені шкода. Мені 60 років, вже 6 років я гарую на чужині, але так до нічого путнього і не доробилася. Ну скільки я ще зможу тягнути на заробітках?

І хто про мене в старості подумає? На сина надії мало.

Я вважаю, що син неправильно чинить, бо мало того, що він сам за мої гроші живе, так ще й хоче, щоб я інших людей утримувала.

Одним словом, не знаю, що робити: давати йому ці гроші, і нехай живе як хоче. Чи нічого не давати, а приїхати додому і порядок навести?

Джерело