Як моя єдина донька Ірина, познайомила мене зі своїм нареченим, я була не в захваті від нього. Звали його Артем. На перший погляд хлопець ніби й непогана людина. Він поводив себе так гарно і навіть подарував мені розкішний букет квітів.

Але мене важко обвести навколо пальця, хоч він і старався, тим більше такими дешевими вчинками, я людей бачу наскрізь. Майбутній зять здався мені ну вже аж надто хорошим. Таких ідеальних чоловіків не буває – подумала я ще тоді відразу.

Минуло пару місяців і Ірина заявила, що виходить за Артема заміж. Я прекрасно бачила, що Ірині він подобається, тому і закрила очі на свої забобони. Ми відгуляли розкішне весілля та допомогли дітям купити власну квартиру.

Але вже через пів року новоспечений зять показав себе справжнього. Він заявив, що йде до іншої жінки і йому набридло жити з дружиною, яка влазить в його особистий простір. Але речі забирати не став, як ніби розраховував на повернення.

Як зараз пам’ятаю ті важкі і довгі дні, коли я цілодобово сиділа біля своєї доньки та намагалася хоч якось її заспокоїти і підтримати. Вона закинула всі свої справи і цілими днями лежала в ліжку.

Минув тиждень і Ірина почала хоч іноді посміхатися. Я завела розмову про можливе розлучення, адже вважала це правильним. Але дочка була категорично проти такого рішення. Мені в голову не приходило, чому вона не хоче розлучатися з чоловіком який її так зрадив.

Але скоро до мене таки дійшло – я скоро стану бабусею. Та й Ірина пізніше зізналася мені про це. Я порадила їй розповісти все чоловікові. Вона зателефонувала Артему, а він зрадів і ввечері стояв на порозі квартири і просив вибачення у моєї доньки.

Я вважаю, що дитина повинна рости в повноцінній сім’ї, тому наполягла на їх примирення. Вони теж були не проти. Все вляглося і забулося. Уже влітку в мене з’явився чудовий онук. Молода сім’я почала щосили займатися його вихованням.

Були дні, коли я приходила до них в гості, то просто не впізнавала свого зятя. Він став турботливим батьком. Постійно бігав за малюком, читав йому казки, співав пісні. Вони часто гуляли вдвох на вулиці, поки моя Ірина займалася вдома хатніми справами. Я в душі трохи заспокоїлася, але все-таки була на поготові. І виявилося, що не дарма.

Награвшись всього лише пару років з сином, зять знову взявся за старе та вирішив піти з дому. На цей раз йому набридли сімейні турботи. Йому постійно потрібно було кудись бігти, щось робити, але тільки не сидіти вдома.

А в нормальній сім’ї по-іншому і не можна. Цього разу він навіть забрав половину власних речей. Раніше такого ще не було, тому Ірина в той раз серйозно була стурбована і відразу зателефонувала мені. Приїхавши, я почала її знову заспокоювати.

Ірина сподівалася і вірила, що Артем скоро повернеться. Але коли минув тиждень і він приїхав за рештою речей, донька моя зневірилась. Поки донька приходила до тями, я даремно часу не втрачала.

Використовуючи своїх знайомих, я знайшла свого зятя і влаштувала йому розбір польотів. Я поставила йому такі умови: або Артем повертається в сім’ю, або буде платити великі аліменти на свою дитину.

Тому мій зять таки вирішив повернутися до своєї дружини та сина. Дочка моя звичайно пробачила його і прийняла назад свого чоловіка. Мені було важко дивитися, що вона живе з такою людиною, але що поробиш.

І ось днями, коли ми відзначали день народження мого онука, Ірина сіла поруч зі мною і сказала пошепки, що напевно він скоро знову від неї піде. Я вже й не знала, що їй сказати на це і чи варто вже щось говорити.

Невже мій зять знову хоче піти від хорошої дружини та власної дитини. Чого йому ще не вистачає? У Артема є все: будинок, машина, хороша робота, прекрасна дитина, красуня-дружина, яка щиро кохає його і господиня вона гарна, дуже старається для нього. Весь вечір я сиділа і скоса позирала на зятя. Два рази він йшов з сім’ї і два рази моя дочка його вибачала і повертала додому.

Я переконана, що будь-яка інша жінка вже б забулася про такого чоловіка і справлялася б сама, або й взагалі, знайшла б іншого. А тут за ним бігають, як за королем, пробачають всі його походи та інше і така подяка за все.

Можливо, нехай чоловік моєї доньки просто іде вже куди хоче, а вона знайде іншого, нормального, який стане хорошим чоловіком і батьком для її дитини. Цей бігає туди-сюди на втіху.

А Ірина ще молода і може влаштувати своє особисте життя. Тільки онука шкода, адже він дуже любить тата. Іноді дуже шкодую, що повертала свого зятя в сім’ю. Чи правильно я робила, що втручалася в їх сімейне життя, бо хотіла, щоб вони жили добре?

Джерело