Юрій та Ніна після 26 років шлюбу вирішили розлучитися. Діти виросли. Син одружений, дочка на останньому курсі коледжу. За іпотеку останній внесок внесли. Зарплати хороші, чого б не жити щасливо.

Ніна збиралася до магазину, холодильник майже порожній.

– Юра. Пішли. Треба до магазину. Продуктів майже немає, – сказала вона чоловіку.

– Набридло мені все. Рано ми з тобою одружилися. Нажився я сімейним життям. А мені ще й 50 немає. Найкращий вік. Треба розлучатися. Відпочити. – Сказав, лежачи на дивані біля телевізора Юрій. Не хотілося йому до магазину. Ходити, візок котити, пакети нести.

Ніна здивувалася. Начебто на сторону не ходив. З роботи додому. Вихідні разом. Що на нього найшло? Засмучена, але виду не подала.

– Ти розумієш, що і квартиру доведеться розмінювати. А ми лише все облаштували. А діти що скажуть. Добре подумав?

– Я вже подумав. Ми не будемо міняти квартиру. Вона мені подобається. Житимемо у різних кімнатах як сусіди. Можемо навіть у гості ходити. А дітям і нічого не скажемо.

– Добре. Тільки жодних жінок не водити! Я також обіцяю без чоловіків.

– Та дуже треба. Адже я можу до тебе в гості будь-якої миті прийти. Ти перевірена часом.

Ніна знову здивувалася. Перевірена часом. Гаразд. Видно й справді чоловік втомився від сімейного життя. Ну добре, нехай буде по твоєму, подумала вона. Втомився від сімейного життя – спробуй холостяцького. І погодилась. Навіть у магазин іти передумала.

– Добре. Розлучаємося.

– Ти так швидко погодилася.

– А що думати. Адже ти все вирішив. Сам же сказав.

– Ну, тоді все. Сьогодні роз’їжджаємось по різних кімнатах, а на розлучення подамо, коли час буде. Вважай, що ми в розлученні.

– Ось і добре. Як кімнати ділитимемо?

– Мені велику. Там телевізор. А ти можеш залишитися в спальні. У тебе там шафа з твоїми речами. Ну, а третя дитяча, хай дитячою і лишиться.

– Чудово, мене влаштовує.

Ніна всі речі чоловіка зібрала і принесла до його кімнати. Свої дрібнички із зали до себе перенесла.

Зголодніла. Що знайшла у холодильнику, те й поїла. Не треба морочитися з готуванням. Вона — вільна жінка. Заодно може скинути зайве, і втомлюватися менше буде.

– Ніно. А вечеря коли?

– Ми ж у розлученні. У мене була, а ти коли захочеш.

Юрій поліз у холодильник. Знайшов учорашню котлету, суп на дні каструлі. Все доїв. Ще зазирнув. Два яйця.

Ранок неділі порадував ще менше. У холодильнику лежало вже одне яйце. Ніни вдома не було. Добре, що у морозилці були вареники. До вечора йому вистачить. А завтра й у їдальні на роботі можна поїсти. Чай. А його улюблена чашка так і лежить у раковині, брудна. Чистих багато. І всі вони потім у раковину. Каструля з-під вареників туди ж, тарілка, ложки. Все, як раніше.

Увечері прийшла Ніна. Щось у ній змінилося. Якась не така стала. Зачіска нова та ще щось.

– А ти де була?

– А я не повинна звітувати. Я вільна жінка. Я ж не питаю, де ти був.

– А я вдома був.

Ніна дістала з сумки кефір, булочку. Ось у неї і вечеря. Скидати зайве звісно можна, але булочки Ніна любила. Особливо свої. Але тепер можна купити. Заради однієї булки тісто місити не варто. Подивилася на посуд у раковині та пішла до своєї кімнати.

Юрій ледь заснув. Хотілося їсти. Як на зло, у телевізорі показували їжу. Вранці не було його улюбленої сорочки.

– Ніно! Де моя зелена сорочка?

– У пранні.

– А чому?

– Брудна мабуть. Адже ти холостяк, сам справляйся. Пери, прасуй.

Юрій хотів заперечити, але Ніна, закривши двері, пішла на роботу. Подивившись на годинник, він зрозумів, що спізнюється. І не сказала нічого. А ще два дні тому, як добре було. Розбудить, сніданок, сорочка. Увечері смачна вечеря.

Вечері ввечері не було. Ніна знову пила кефір. А вранці вона пила лише каву. Зазирнувши до холодильника, Юрій пішов у магазин. Купив вареники, котлети готові, макарони. Вистачить на перший час.

У четвер скінчилися чисті каструлі, виделки та ложки. Ніна до раковини не підходила принципово. Не вона забруднила, значить і мити не буде. Довелося Юрію мити каструлю. Все присохло. Як вони миються, подумав він. Заодно помив і інше. Спітнів і втомився. Пішов на диван. Згадав, що хотів варити макарони та смажити котлети. Підвівся. Макарони злиплися, котлети виявилися не смачними. Кинув посуд у раковину, але передумав і вирішив вимити.

На роботу знову проспав. І не розбудила. Ну, нічого, завтра вихідний. Тиждень холостяцького життя минув.

У суботу Ніна знову пішла. Її не було до вечора. Прийшла весела, задоволена та з букетом квітів.

– А ти де була?

– Гуляла.

– Ти така…

– Яка?

– А може, я в гості зайду. – Юрій мав на увазі її кімнату.

– Ми розлучені. А я порядна жінка. Жодних стосунків до весілля. Ти ж пам’ятаєш, як ми жили до весілля.

– Пам’ятаю… Але ж ми ще не розлучилися.

– Ти сам сказав, вважати, що ми в розлученні. Було? Було!

– Ніно. А давай не розлучатимемося. Я передумав.

– А мені сподобалося. – весело відповіла вона.

– Так?

– А що? Готувати не треба, продуктів багато не треба. Посуду менше мити, та й прати теж.

– Та я помив посуд. І пропилососив скрізь сьогодні. У тебе в кімнаті тільки чисто було, але я і там теж пропилесосил.

– Молодець. Звикаєш до холостяцького життя.

– Може чаю поп’ємо? Я купив тортик. Твій улюблений.

– Наполеон?

– Так, – зрадів Юрій.

– На ніч не можна.

– А я на тебе чекав. Вибач. Даремно я це… з розлученням. Вибач.

Він пішов до своєї кімнати, вона до своєї. На комоді стояла ваза з квітами, її улюбленими. У руках Ніна тримала букет, який купила сама, щоб позлити Юрія. Довелося йти за другою вазою, а вона у кімнаті майже колишнього чоловіка.

Вона мовчки взяла вазу, а потім поставила вже з квітами на журнальний столик біля дивана, де лежав Юрій.

– Ну, пішли чай пити. А я подумаю, як бути з розлученням. За квіти дякую.

– Будь ласка. А це звідки? – Юрій показав на квіти, які принесла Ніна.

– Просто купила.

Юрій повеселішав. Розлучатися він уже не хотів, тепер би ще Ніну умовити. Але він вмовить, постарається. А вона й не збиралася розлучатися.