Так склалося моє життя, що я й досі живу зі своєю мамою, заміж так і не вийшла. Мої батьки розлучилися, коли я була ще маленькою дитиною.

Тому моя мама ростила мене одна з мого семирічного віку.

В дитинстві я була дуже слухняною та люблячою, мала спокійний характер.

Мама моя дуже часто недужає останнім часом, тому мені довелося після закінчення університету повернутися відразу до себе додому, щоб доглядати за нею, адже більше було нікому.

Я одна дитина в сім’ї, в мами більше нікого немає. Ми з моєю мамою живемо в селі в невеличкій хатині. Оскільки в селі роботи, як такої, практично немає, доводиться самим обробляти великий город та тримати господарство.

З того і живемо з нею обоє. Робота в селі досить важка, практично нінащо не вистачає часу.

Хто в селі живе, то зрозуміє, що жінці з усім, без чоловіка, впоратися важко. Можливо тому я і одна.

Щоб мати хоч свої продукти, адже тоді не доведеться купувати, доводиться багато садити городини, хоча це теж не гарантія того, що нічого не доведеться купувати.

Останнім часом врожаї не дуже радують, на жаль. Минулого року, наприклад, я посадила картоплі чимало, а рік неврожайний, зовсім мало зібрали її.

Добре, якщо вистачить до кінця весни, а якщо ні, то ще й купувати ще доведеться. Кури й гуси тримаємо, два поросятка, коза також є. Прибутку з цього ми не маємо ніякого, але хоч шматок м’яса є на столі.

Я потім влаштувалася продавцем в наш сільський магазин, дуже радію цьому, адже маю тепер непогану заробітну плату, як для нашого села. Магазин не далеко від нас, їхати нікуди не потрібно, тому це тільки плюс.

З батьком ми спілкуємось, доволі гарно, у трохи нам допомагав з мамою, коли у нас була така потреба і ми зверталися до нього.

Коли навчалася в університеті часто бачилися, оскільки тато живе і працює зараз в місті.

Декілька років тому мій тато одружився. Я, щиро кажучи, була щаслива за нього, адже він до цього часу був сам – один.

Не намагався створити іншу сім’ю, напевно не складалося щось. Це добре, що він знайшов свою долю.

Нова дружина була старшою за батька на 9 років, працювала. Вона мені відразу не сподобалася чомусь.

Вона якась була дуже гордовита, така вольова, звикла, що всі мають лише її слухати, не могла собі скласти ціни, як і її дві доньки. Я впевнена, що через поради цієї жінки, тато віддалився від нас, і настільки, що може зателефонувати мені тільки раз в місяць.

До себе батько теж не запрошують ніколи навіть мене, хоча раніше тато часто кликав мене до себе в гості, ми з ним гарно спілкувалися.

Зараз бачимося ми з моїм рідним батьком, останнім часом, лише десь в якому кафе зовсім зрідка, коли мені випадає нагода побувати в місті, і це тільки в присутності його нової дружини, вона не хоче, щоб ми зустрічалися самі.

Перед маминим ювілеєм, приїхали привітати, але мама як раз занедужала і не дуже добре себе почувала. А тато мій замість того, щоб побути зі мною та підтримати маму, поїхав з новою дружиною до друзів святкувати новосілля його давнього друга.

Та нова дружина батька сказала, що нічого такого в мами не бачить, то все дрібниці і скоро минеться, і хвилюватися немає чого, у них тепер своє життя, тому дбати вони мають про себе.

Як не прикро мені було, та навіть не подзвонив мій рідний тато до нас ні на другий, ні на третій день, щоб запитати, як мама себе почуває.

Коли я зателефонувала до тата запитати чому він не подзвонив, не запитав як там мама, він відповів що був зайнятий, і що це все це дрібниці.

А недавно в батька був день народження. Я знала, що в гості на святкування нас не запросять, адже у нього тепер нова сім’я, але дуже хотілося привітати тата особисто.

Тож набрала дві повні сумки домашніх продуктів, купила подарунок, всіляких солодощів для доньок нової дружини. Зателефонувала саме тоді, коли була вже біля дверей батькової квартири.

Щиро сподівалася, що тато мені дуже зрадіє, це буде для нього сюрприз, натомість мені швиденько зробили чай і відправили дуже швидко додому, мовляв, в них плани на вечір, до них прийдуть гості.

Невже, не можна було запросити і мене на святкування, навіть без моєї мами, адже я теж рідна дитина його? Чим я заслужила таке ставлення до себе від рідної людини? Чим я завинила перед ним?

Виявляється, тепер, коли у батька є нова сім’я, стара стала йому зовсім непотрібна. Мені дуже гірко та дуже прикро за це, бо я люблю свого тата і нічого йому не зробила.

Я ж не винна, що вони з мамою розлучилися і ніколи нічого в нього сама не прошу. Та мій рідний батько тепер слухає лише свою дружину.

Але ж дзвінок до рідної дитини не займає так багато часу, тим більше для рідної дочки можна виділити п’ять хвилин в день, щоб зателефонувати і запитати, як у мене справи.

Шкодую, що мама вдруге не вийшла заміж, можливо все склалося по-іншому і у нас була б сім’я теж, нам тоді було б не до батька. Був би поруч з нами надійний с=чоловік, надійна людина і опора для нас, адже нам дуже важко без батька.

Я тепер не знаю, що мені робити. Чи варто горнутися до батька і підтримувати сімейні стосунки, коли, бачу, що я сама не потрібна йому?

Джерело