Усю свою молодість я мотався за заробітками, щоб забезпечити належний рівень життя сім’ї. З дружиною ми жили у невеликому містечку, де нормальної роботи було не знайти. Після народження дітей із фінансами стало взагалі туго. На сімейній раді було прийнято, що я поїду до столиці працювати на будівництві.

Мені пощастило знайти хорошого роботодавця, влаштуватися та почати заробляти. Світлана, моя дружина, сиділа з дітьми вдома, я щомісяця відправляв їй гроші. Приїжджати мені виходило вкрай рідко, можна сказати, що діти росли без мене.

Дещо облаштувавшись у Києві, я запропонував дружині з дітьми переїхати до мене. Старша дитина якраз мала йти до першого класу. Я думав, що нехай квартира і орендована, але все-таки поряд із сім’єю.

Дружина побоялася, і ми вирішили залишити все як є. «Краще грошей підзбираємо і в рідному місті купимо квартиру. Не будемо ми вічність жити в тісній квартирі твоїх батьків», – умовляла вона мене.

Так і вчинили. Поставивши собі за мету заробити на житло і перевезти дружину в нову квартиру, де вона стане повноправною господинею, я з головою поринув у роботу. Ні про яку відпустку навіть не йшлося. Через 7 років такого життя нам вдалося накопичити потрібну суму. Я якраз приїхав до дружини на кілька тижнів, щоби разом подивитися варіанти житла.

– Я знайшла непоганий варіант, але правда зовсім без ремонту, – порадувала мене Світлана. – Там доведеться все переробляти, що сантехніка, що проводка – у жалюгідному стані.

– Нічого, якщо на квартиру заробили, то ремонт тим паче зробимо! – заспокоїв я дружину.

Ми домовилися про покупку. Мені якраз треба було повертатися на роботу, тому ми з дружиною вирішили, що квартиру вона оформить на себе.

Наступні півроку я працював, а дружина робила ремонт. Здавалося, що я зробив максимум для своєї сім’ї, але на мене чекав неприємний сюрприз.

“Коля, я подаю на розлучення” – таке повідомлення прийшло мені на телефон від дружини. Я не міг зрозуміти, що трапилося, додзвонитися до неї не виходило.

Взявши кілька днів відпустки на роботі, я помчав додому. У нашій старій квартирі ні Свєти, ні дітей не було. Я зрозумів, що вони вже переїхали до нової квартири.

Двері мені відчинив наш кум. Все б нічого, але його розтягнута футболка та спортивки виглядали так, ніби він був одягнений по-домашньому.

– Вовка, а ти чому тут? – розгубився я.

Зібравшись переступити поріг, я зрозумів, що мені не раді. Але вискочила Світлана і, завмерши на секунду, перевела свій погляд у підлогу.

– Ти приїхав? Заходь, поговорити треба… – її голос звучав холодно, було видно, що на мене не чекали. – Я вже подала на розлучення. Як бачиш, ми з Вовою тепер разом.

У той момент я не міг зрозуміти, жартує вона чи каже правду. Хотілося кинутися з кулаками на кума та дружину, але що б це змінило?

Виявилося, поки я старався для Світлани та дітей заробити на краще життя, вона закрутила роман з нашим кумом. І зважаючи на все, це не просто інтрижка.

Того вечора я ночував у нашій тісній квартирі. Довго думав, не міг зрозуміти, як вона могла зі мною так вчинити. На ранок, зібравшись з думками, я зателефонував Свєті.

– А що з квартирою робитимемо? Якщо в тебе з Вовчиком любов, то й іди тоді жити до нього. Розлучення я тобі дам.

– Якою квартирою? Ти не маєш на неї жодних прав! – різко відповіла дружина. – Квартира належить моїй мамі, ти тут ніхто!

Я був шокований тим, як вона зуміла обвести мене навколо пальця. Довіривши їй гроші та вибір квартири, я думав, що вона оформить її на себе. Але чи то кум постарався з підказками, чи то вона з тещею поквапилась – я залишився ні з чим.

Судитися з колишньою дружиною немає бажання, тим паче у нас є спільні діти. Після стільки років шлюбу я залишився у старій батьківській квартирі з аліментами. Знову повернувся до столиці, працюю. Але довіри до жінок більше немає. Живу в своє задоволення.

КІНЕЦЬ.