Мені від бабусі у спадок дісталася двокімнатна квартира. Вона знаходиться в гарному та зеленому районі міста. Я вже 7 років одружена і живу разом із чоловіком Антоном у його квартирі.

Разом виховуємо двох синів. Переїжджати, звичайно, я не збираюся. Бабусину квартиру ми з чоловіком вирішили здавати в оренду. Однак жодного прибутку, відчуваю, від цього житла не буде.

Річ у тім, що всіх мешканців виживає сусідка із верхнього поверху. Я бабу Зою пам’ятаю ще зі своїх шкільних років, коли я приходила до бабусі у гості. Вона ані нітрохи не змінилася, хіба що стала ще шкідливішою.

Баба Зоя завжди була аматоркою розпускати плітки про всіх і вчити розуму кожного зустрічного-поперечного. Та не дай Боже комусь повз неї в мініспідниці пройти або з цигаркою в зубах.

Баба Зоя тут же вас запише в дружні лави наркоманів і повій. Тепер сусідка вирішила заглядати за двері сусідських квартир. Але я й не думала, що баба Зоя настільки настирлива.

Рік тому у бабусину квартиру заселилася молода родина з маленькою дитиною. Вони прожили там майже шість місяців, а з’їжджаючи, залишили чимало цінних речей (настільки поспішали).

Все тому, що за пів року баба Зоя їх точно дістала. Вона викликала до них поліцію чи не кожного тижня. Сусідці в моїй квартирі постійно ввижалися карні злочинці, крадіжки або зберігання заборонених речовин.

Я розумію, що поліція має реагувати на кожен дзвінок навіть таких надто «пильних» бабусь. Але, зрештою, ліміт терпіння квартирантів був вичерпаний, і вони з’їхали.

Після цього ми заселили у квартиру студентів, сподіваючись на те, що вони не реагуватимуть на сусідку. Проте баба Зоя спровадила і цих квартирантів, бо щоранку о п’ятій годині тарабанила їм у двері.

Вже три місяці ми не можемо знайти охочих заселитися у бабусину квартиру. Та й сенс, якщо сусідка їх теж дістане? Мабуть, доведеться продавати свої квадратні метри. Іншого виходу я поки що не бачу.

КІНЕЦЬ.