Андрій зупинився перед бабусиною кімнатою і прислухався.

Тихо начебто. Бабуся чай п’є на кухні, чути, як у чашку наливає. Ахнула, знову пролила напевно, стара вже, незграбна…

Андрій прочинив двері бабусиної кімнатки, і намагаючись не шуміти, підійшов до трюмо.

Він тихо взявся за шухлядку і відсунув її – там, вкладена в паспорт, лежала пенсія.

Мама щомісяця возить бабусю пенсію отримувати, хоч взагалі не ясно, навіщо вона їй?

Продукти мама сама купує і все інше також. А пенсію бабуся витрачає на нісенітниці, оце несправедливість!

Ну, навіщо їй стільки? Адже вона доживає на всьому готовому, а йому, Андрію, не вистачає того, що батько дає на витрати.

Місяць тому Андрій узяв у неї трохи, а бабуся навіть не помітила. Ось і сьогодні Андрій вирішив узяти.

Нічого такого, не збідніє бабуся, їй схоже взагалі все одно, скільки там лежить. Ціни на продукти і речі вона давно не пам’ятає і ніколи не записує, скільки в неї там залишилося. Мама каже, що бабусі важливо мати свої гроші на витрати, а нащо?

Думаючи так, Андрій себе умовив, що він робить правильно, швидко взяв гроші і закрив шухляду трюмо.

Він навшпиньки вийшов з кімнати бабусі, вона з посудом поралася на кухні. По дві години чай із пряниками п’є, потім розкладе на столі свої ліки, і згадує, що вона прийняла, а що ні.

Андрій швидко одягнув кросівки, в кишені приємно шаруділа купюра, взяв мобільник і ключі й відчинив двері. І…

Здавалося, бабуся вийшла з кухні, а раптом вона бачила? Андрію стало соромно, не тому, що він зробив – засвітитись соромно.

Але ні, здалося, бабуся на кухні шарудить, печиво загортає. Завʼяже в старі пакети, так потім і їсти його немає бажання.

Андрій потягнув двері на себе, і раптом побачив погляд!

По очах було одразу видно – Андрій попався, його бачили, бачили все, що він зробив!

Ясно, що розповісти свідок не зможе, адже він пес. Але те, що є свідок, який бачив, як Андрій взяв у бабусі гроші, було неприємно.

– Заспокойся, все буде нормально, – прошепотів йому внутрішній голос.

Андрій зачинив двері й побіг униз сходами.

Вони з хлопцями збиралися погуляти в парку і зайти в торговий центр, ігри та комп’ютери подивитися. Купили сухарики й воду, балакали, весело було.

Час пролетів швидко, Андрій усе витратив і додому побіг. У нього незабаром день народження, батько приставку купити обіцяв, якщо без трійок буде вчитися. Андрій добре вчиться, тож приставка у нього в кишені!

Йому ще б компʼютер з великим екраном, але він дуже дорогий, може потім – мама сказала.

Вдома мама з татом вечеряли,

– Андрію, ти де ходиш? Як там навчання? – строго запитав тато.

– Так! Давай мий руки! – додала мама.

Андрій краєм ока глянув на бабусині двері – чути, що вона дивиться телевізор.

Все тихо.

Тільки з кута коридору раптом почулося тихе гарчання.

– Андрію, до речі, йди швидко поїж, котлетки холонуть, і погуляй з Джеком, а то він гарчить уже, зачекався.

Андрій зʼїв вечерю і свиснув своєму улюбленцю:

– Ходімо, Джеку, гуляти! Гуляти, Джеку!

Але пес поклав мордочку на капці і заскавчав.

– Мамо, він не йде, що робити? – Андрій спробував вдягнути Джеку повідець, але той не давався.

Тільки дивився Андрію в очі недовірливо, так дивився, що у хлопця мурашки по шкірі пішли.

– Мамо, може він заслаб?!

– Гаразд, я сам схожу, – тато допив чай, накинув куртку, взяв повідець і гукнув:

– Джеку, ходімо гуляти!

Джек одразу скочив, на Андрія глянув презирливо, і весело побіг за татом…

– Ти що, чимось Джека образив? – здивувалася мама, але одразу переключилася на іншу тему.

Та Андрій слухав на пів вуха, його дратувала ця ситуація.

Ну подумаєш, у бабусі взяв грошей трохи, могла б і сама дати! Сидить там у себе в кімнаті, цукерки сриховані їсть, порозкладала по всіх шухлядах!

Нічого, переживе, навіть не помітить, сто відсотків не помітить!

І вмовивши себе, Андрій пішов до себе в кімнату.

Песик на ранок уже не гарчав, але Андрій виразно відчував, що Джек його не любить.

– А ти ж неправий, дуже неправий, – раптом прошепотів внутрішній голос.

Андрій розізлився – то все нормально, то неправий, якийсь розбрат у душі, навіть нічого не хочеться!

Після школи Андрій пролежав до вечора на дивані.

– Ти чого, може заслаб? – здивувалася мама.

– Ні, мамо, все гаразд, – мляво сказав Андрій, але в голові його вже зрів план – бути таким, навіть якщо про це ніхто не знає, Андрій точно не хотів!

Весь тиждень він складав те, що давали йому на кишенькові витрати, а потім вибрав час, коли бабусі не було в кімнаті, і тихо поклав все в шухлядку трюмо.

На душі стало так легко, наче вантаж був, а його раптом зняли! Джек крутився навколо Андрія, скавчав і намагався його лизнути в щоку.

– Що за веселощі? – мама з татом прийшли з роботи, ховаючи за спиною якісь пакети.

– Іди, не дивись, у тебе ж завтра день народження? О-о-сь! Павло з Миколою прийдуть? Добре, ми піцу замовили, а бабуся твій улюблений пиріг з вишнею спече.

А пакети ми бабусі в кімнату поставимо, щоб дехто не пхав свого цікавого носа! – повідомила мама.

…Хлопці оцінили приставку, всі сіли біля Андрія в кімнаті, але незабаром мама покликала пити чай з пирогом.

– Хлопці! Андрію, Миколо, Павло, ходіть до столу! Андрійку, тут бабуся тобі ще щось хоче подарувати, – урочисто повідомила мама, а тато приніс якусь коробку з кімнати бабусі.

– Андрію, онучику мій улюблений! – почала старенька. – Ти в нас теж теж став майже дорослим, через рік паспорт отримувати! А це тобі від мене подарунок! Дякую, що ти в мене такий добрий і дбайливий, що не попросиш – усе зробиш! А іноді і без прохання.

Бабуся мало не розплакалася, обійняла онука, а тато відкрив коробку.

Андрій глянув всередину й застиг від несподіванки.

Це був той самий, найдорожчий комп’ютер!

– Бабуся для тебе пенсію відкладала, хотіла потрібне тобі подарувати, щоб і для навчання, і для всього іншого, – мама плутано пояснювала, а Андрія обдало жаром, щоки від сорому почервоніли, миттю перед очима пролетіло, як у шухляду лазив, брав без дозволу ! І хоч і повернув, а сором лишився…

Біля дверей почулося, як скавчав Джек. Андрій озирнувся, і побачив його промовистий погляд:

– Востаннє пробачаю, зрозумів?

– Бабусю, дякую! – Андрій обійняв бабусю, і раптом відчув, як у дитинстві, її рідні, теплі та м’які обійми.

– На памʼять хотілося гарний подарунок зробити! – бабуся наче виправдовувалася.

Тато навіть покликав її:

– Мамо, ну ти чого, перестань!

Джек весело стрибав довкола – добре!

Андрій дивився на бабусю – і зовсім вона не стара.

– Бабусю, хочеш я тебе навчу на комп’ютері в інтернет заходити? Ти що захочеш, зможеш подивитися! Хочеш? – йому раптом і справді захотілося, щоб бабуся знову стала ближчою, як раніше, коли вона його всього вчила!

І бабуся радісно посміхнулася.

– І що, навіть пісні можна буде послухати? – несміливо запитала вона.

– Так, бабусю, все, що хочеш! – Андрію раптом стало дуже радісно на душі, все погане пішло і ніколи не повернеться.

Він і не помітив, як мама і тато переглянулися, не чув їхніх слів:

– А син наш уже майже дорослий став… Виріс хлопець!

Андрій просто був щасливий тільки тому, що може чесно дивитися в очі своїм близьким…

КІНЕЦЬ.