Маргарита Михайлівна пекла свій фірмовий торт, коли у двері подзвонили. Жінка витерла руки об рушник, вийшла в коридор і побачила на порозі свою доньку Люду. – Доню, що з тобою? – захвилювалася мама, помітивши, що Людмила мало не плаче. – Як ти могла? – раптом сказала дочка. – Доню, що сталося? – не зрозуміла Маргарита. – Ти…Ти зруйнувала моє життя, – Людмила пильно подивилася на матір. – Люда, та поясни ти, що сталося! – наполягла мати. І донька все їй розповіла. Маргарита Михайлівна вислухала доньку і застигла від почутого

 

Людмила після роботи насамперед їхала до матері, а потім вже додому. Її чоловік завжди повертався пізно, і в неї з’являлася можливість поговорити з мамою.

Вона знала, що, як завжди, на столі буде її улюблений торт. Раптом від цієї думки їй стало зле. Вона б зараз з’їла щось солоненьке. І прямо з порога:

– Мамо, ти огірки цього року маринувала?

– А як же? У коморі стоять. Тільки мені здається, рано ще їх відкривати.

– Ну, будь ласка, я так хочу солоного, – Маргарита Михайлівна посміхнулася. Їй стало зрозуміло без слів. – Зараз…

Люда накинулася на овочі, від чаю зовсім відмовилася.

– Вітаю, доню, я вже два роки чекаю, коли ви мене ощасливите, – і почала викладати на тарілку нову порцію огірків. – У мене там помідори є закручені.

– Ні, помідори не буду. Чому я раніше не любила огірки, сама не розумію.

– Людо, тут і розуміти нема чого. Ти ж доросла, невже сама не здогадуєшся?

– Хочеш сказати, що я вагітна? Цього не може бути. У нас із Іллею все суворо. Поки він до кінця свій бізнес не підніме, про дітей навіть не може бути й мови.

– А діти не питають, коли їм з’являтися на світ, як Бог дасть, так і буде, поясни своєму чоловікові.

– Все-таки я завтра перевірю, а потім вже скажу Іллі, – Маргарита помітила, як її дочка змінилася на обличчі.

– І перевіряти не треба, по очах уже помітно.

Додому Людмила поверталася у поганому настрої. Не помічала нікого й нічого довкола. Вдома на кухню навіть не зайшла, тільки спогад про їжу, як їй ставало зле, довелося замовити доставку. Повинна ж вона надіти усмішку на обличчя, а то чоловік одразу почне розпитувати, у чому причина. А ще їй треба спробувати завести розмову, може, Ілля змінив свою тактику щодо дітей.

Легке клацання замку, трохи чутне закривання вхідної дери… Людмила в повному замішанні вийшла назустріч чоловікові, як завжди, обмінялися поцілунками в щічку.

– Щось у нас сьогодні нічим не пахне?

– Ілля, я повечеряла у мами, а тобі замовила з ресторану. Поїж сам, а то я щось сьогодні погано почуваюся.

– Співчуваю, крім торта, теща нічим не пригощає, та ще, мабуть, масляним. – Людмила давно знала, що її чоловік має упереджене ставлення до її матері. Але сьогодні в неї інші проблеми, тому вона не промовила жодного слова.

Тільки-но, коли Ілля, задоволений, ліг з телефоном у руках на диван, Люда підсіла поряд, трохи зсунувши його ноги до спинки.

– Ілля, Віка вчора хвалилася, що вони нарешті зважилися на дитину.

– Це їхнє бажання і право, – не відриваючи очей від екрану, промовив чоловік, – не зрозумів, до чого ти порушила цю тему. Нам ще зарано думати про це.

– Чому? – Мимоволі вилетіло це питання.

– Люда, ми давно з тобою домовилися, і більше про це навіть слухати не хочу, – і відвернувся до стіни.

Вже ввечері наступного дня вона відчула, що чоловік став віддалятися від неї. Здебільшого мовчав, упустившись поглядом у телефон. На всі питання відповідав односкладно. Їй хотілося плакати, вона не знала, у кого запитати поради, що їй робити з дитиною. Мати лише за те, що вона має народжувати. Зі свекрухою поговорити не вийде, бо вона зла на сина, з ним вже не розмовляє з першого дня після весілля, бо Ілля відмовився сплатити матері кредит, який вона брала на його весілля.

– Ніхто тебе не просив, ти ж сама хотіла покрасуватися перед родичами та знайомими, виплачуй. Наші гроші підуть на розвиток бізнесу.

Людмила втомилася грати у мовчанку. Накинула на плечі куртку і вирушила, куди очі дивляться.

Не встигла вийти з під’їзду, як потрапила до чоловічих рук.

– Вам чого треба? Відпустіть мене! – почала хвилюватися Людмила.

– Ти не рада нашій зустрічі?

– Павло, ти? – її великі карі очі з довгими віями стали ще більшими. – Яким вітром? Стривай, що я говорю? Мама мені казала, що з тобою трапилася біда, і ти назавжди зліг?

– Було таке. Важко згадувати. Але я з цим впорався, – і почав перед Людмилою танцювати. – Ну як?

– Та просто майстерно! – Потім знітилася. — А я довго сумувала за тобою. Чому ти змінив номер?

– Не хотів, щоб ти з жалю відвідувала мене. Ти для мене була постійно дороговказом, саме бажання опинитися з тобою поруч допомогло мені стати на ноги.

– А як ти тут опинився? – Нахмурившись, запитала Людмила.

– Та я щовечора приходжу сюди, щоб подивитися у твої вікна і побажати добраніч. Мати ж приховала від мене, що ти одружилася, просто обманула, що ти поїхала, і зв’язок з нею не підтримуєш. Це Олена мені все розповіла та дала адресу.

– Давай підемо звідси, не хочу, щоб чоловік дізнався, у нас щось останнім часом напружені стосунки.

– Хотів би пошкодувати тебе, але не можу, бо не втрачаю надії, що ми все одно будемо разом. – Взяв Людмилу за руку, і вони вирушили у бік проспекту, що сяяв різнобарвними ліхтарями. Години дві колишні закохані сиділи, притулившись один до одного.

– Павло, мені час, я ж не вільна жінка, зараз мені сварки ні до чого.

– Віриш, Люда, я ж знаю, що твій чоловік не хоче дитину. Твоя мама поділилася з моєю своєю проблемою.

– Вони що? Помирились? – Ця новина просто збентежила жінку. – Мама ніколи ні про що таке мені не розповідала. Цікаво просто, що їх зблизило?

– Зрозуміли, мабуть, що самі винні у тому, що зі мною сталося.

– Павло, моя мама…

– Так, тітка Рита сказала, що ти їдеш і що поїзд у тебе вирушає через сорок хвилин, а моя мати підтвердила, ось я і гнав без пам’яті, щоб утримати тебе. І все. Я тому і думав, що тебе в місті нема.

– Так, цікаве кіно виходить. Не зрозумію, чому вони були проти нас?

– Тітка Рита вважала, що у нас з тобою один батько, тому що твій тато зустрічався з моєю мамою, а потім одружився з твоєю. Потім виявилось, що в мене зовсім інший батько. Моя мати була ображена на тітку Риту, бо вона повела її нареченого, а ми стали розмінною монетою.

– Павло, до завтра, – і цмокнула його в щоку. Ось ця, як то кажуть, вичерпна інформація, не давала їй спокою майже добу. Чоловік її вже не цікавив, у неї зʼявилися справи важливіші. Треба дізнатися у матері, чому вона пішла проти дочки, чому зруйнувала їй все життя.

Мати спочатку відкрила рота, потім дійшло, звідки такі подробиці дізналася дочка.

– Люда, це ж у минулому. У тебе сім’я, буде дитина. Ти ж тепер не тільки про себе маєш думати.

– Дитини може не бути, бо Ілля нічого навіть чути не хоче про неї. Рано і все!

– Навіть не здумай, я тобі не дозволю. Ти подивися, скільки зараз бездітних пар, ти теж хочеш у майбутньому виявитися такою?

– Ну і куди я його принесу з пологового будинку? До тебе?

– Дочка, ну що ти так рано починаєш переживати. Звикнеться Ілля з думкою, що стане батьком, все у вас налагодиться.

– А якщо я сьогодні ввечері зустрічаюся з Павлом? Як ти до цього ставишся? Пробач, але в цьому питанні мені твоя думка байдужа.

– Не наламай дров, який із Павла сім’янин? Ілля свою справу має, сім’ю забезпечує, хочеш у злиднях жити?

– Так, в Іллі гроші, тільки я їх не бачу і не знаю, на що вони витрачаються. Могла б давно помітити, що я дуже рідко оновлюю свій гардероб, про все інше я взагалі мовчу… А Павла я люблю, і тепер нікому не дозволю втручатися у моє життя.

– Ага, почепи ще йому на шию чужу дитину. На що жити збираєтесь? – Людмилу вже почали дратувати слова матері.

– Ще слово, і ти не побачиш мене більше ніколи.

– Не розумна ти, я ж про тебе, про твій добробут дбаю. – Людмила поправила зачіску та попрямувала до виходу.

– Одного разу ти вже подбала, – і вийшла.

Цього вечора Павло чекав на Людмилу в сквері, на улюбленому місці, де вони ховалися від батьків і вчителів, коли Люда ще вчилася. Це була зустріч справжніх закоханих після довгого розлучення. І сміх, і сльози лилися, і зізнання були…

– Павло, я таки, як майбутня мати, повинна думати про свого малюка. Він для мене дорожчий за чоловіка вже зараз.

– Людо, я тобі не можу нічого обіцяти. Якщо люблю тебе, повинен і його полюбити, тим більше я ще не знаю, чи зможу мати дітей після того, що зі мною сталося.

Повертаючись додому, Людмила зауважила, що машини чоловіка немає на паркувальному місці. Їй довелося замислитися, але дзвонити не стала, може, це і на краще, не буде жодних сварок, поки вона збиратиме свої речі.

Тільки при розлученні Людмила дізнається, що в Іллі не тільки інша жінка, а й син півтора року. Тепер зрозуміла, куди йшов дохід із його бізнесу

КІНЕЦЬ.