Декілька днів тому ми з сином відвідали місцевий парк, залучені його чудовою пісочницею. Озброївшись нашими відерцем, лопаткою та формочками, мій син з радістю почав ліпити пісочні фігурки.

Хлопчик трохи старшого віку, мабуть, зачарований роботою мого сина, підійшов і почав копати руками. Раптом я почула ззаду:

-Любий, візьми у хлопчика лопату. Я була спантеличена її словами.

– Сонечко, ти можеш поділитися своєю лопаткою з хлопчиком?

– Обережно запитала я свого сина.

Мій син люб’язно запропонував йому одну зі своїх лопаток. Однак, на мій подив, та жінка схопила нашу оригінальну лопатку, передала її своїй дитині і викинула ту, якою поділився мій син.

-Навіщо ви це зробили?

– Запитала я.

-Йому не повинна дістатись найгірша лопатка – заперечила вона.

– Але вони повністю ідентичні, просто різного кольору.

І взагалі вони наші – відповіла я, намагаючись зберігати холоднокровність. Незабаром вона закурила цигарку, необережно випустивши дим у бік дітей, що грають. Мій син почав кашляти.

– Чи не могли б ви, будь ласка, курити подалі від дітей?

-Де я курю – не твоя справа – огризнулася вона у відповідь. Ситуація швидко загострилася. Коли ми спробували піти, вона стала агресивнішою.

Несподівано втрутився чоловік: -Марино, заспокойся!

Пізніше він пошепки вибачився переді мною, згадавши про непередбачувану поведінку своєї дружини після пологів. Коли ми йшли, її глузування все ще тривало. Я прошепотіла цьому чоловікові: – Бажаю вам терпіння.