Вирішила я якось навчитись водити автівку. Записалася на курси водіння і почалась практика. Їздила я з інструктором годину по місту.

Оскільки водити автівку я зовсім не вміла, за кермом була постійно дуже напружена та сконцентрована. Впродовж заняття ми могли заїхати за кимсь на прохання інструктора, та підкинути до місця призначення. Зазвичай це були учні які займались зі мною у групі з теорії або дівчина, яка нібито навчалась у нього до мене.

Коли я сідала за кермо речі, які були у мене я клала на заднє пасажирське крісло. Відповідно коли там хтось сідав контролювати їх я не могла. Раніше гроші я носила просто в кишені сумки без гаманця.

І ось одного разу я почала думати що схожу з розуму, бо не пам’ятаю чи клала я гроші до сумки, чи то мені здалося. Так декілька разів я начебто брала гроші із собою, щоб після уроку зайти до магазину, або випити кави. І коли відкривала сумку грошей не знаходила.

Спочатку я не приділяла цьому значення. Мабуть, просто, поспішала та й забула покласти гроші – так думала я. Суми були різні від ста гривень до п’ятисот.

Одного разу після водіння в мене був запланований похід по лікаря. Лікарня була приватна, тому гроші були обов’язкові. І просто забути покласти їх до кишені сумки я не могла, тому чітко перед виходом на заняття проконтролювала наявність грошей в сумці. Сума була тисяча гривень.

Як і завжди ми їздили по місту і знову “катали” одногрупників. Цього разу були дві дівчини. Одна з моєї групи, а інша знайома інструктора, яку я згадувала с початку. Сідали вони по черзі, спочатку ми одну підвезли, потім іншу.

Коли закінчилось заняття я забрала речі с заднього пасажирського сидіння, та пішла до лікаря. І коли прийшов час розраховуватися за консультацію я зрозуміла, що грошей немає. І цього разу це була точно не випадковість, або моя неуважність.

Я подзвонила інструктору з водіння запитати, чи не випали часом гроші на сидіння? Хоча я вже все зрозуміла. Кожний раз коли мені здавалось що я не контролюю свої дії, мене просто обкрадали. Я до останнього не вірила в крадіжку, але реальність була такою. Я виходить не довіряла собі, але довіряла людям.

Звісно інструктор мені сказав, що грошей на сидінні немає. Я сказала йому, що мене обкрадали на постійній основі продовж місяця. Але не спійманий не злодій. Загалом сума була кругленька, понад дві тисячі гривень.

І довгий час я думала, що не чиста на руку моя одногрупниця. І лише згодом до мене дійшло, чого ми інколи підвозили нібито колишню ученицю. Це, мабуть, для того, щоб вона мене обчистила.Дуже не приємна ситуація, коли ти розумієш, що хтось нишпорить у твоїх речах.

Тому будьте обережними, та довіряйте більше собі, а не людям тим паче мало знайомим.

Хотілося б поділитися з вами тією ситуацією в якій я зараз перебуваю і отримати якісь поради. Зараз мені майже 20 років, з мого народження я дуже дружила з одним хлопчиком,

Село, Інна ніколи не хотіла туди вертатися, вона ледь звідти виїхала, ледь здихалася тих свиней та корів. І до чого, щоб на старості знову туди ж? Але вибору в неї

Стільки вже написано, проспівано, знято про нерозділене кохання. Але коли це саме почуття стосується тебе особисто, то все по-іншому, все не так … У мене дивна історія. Я з сьомого