Три роки тому Віра вийшла заміж за Віктора з великого кохання та у зрілому віці. Їй було сорок один, а йому сорок шість років. Загалом, не молодість і не старість, саме те, що потрібно, обидва з деяким життєвим досвідом. Щоправда Віктор до моменту їхнього знайомства був уже у розлученні чотири роки. Віра заміжня не була, рано народила доньку, яка вже доросла і навчається в інституті, жила без штампу в паспорті з Андрієм років п’ять, але це було не сімейне життя, а суцільне непорозуміння. Виставила його, це було давно.

Якось Віра запитала чоловіка про його колишню дружину, але він спокійно відповів:

– Я цю сторінку мого життя перегорнув.

Віктор ніколи колишню не згадував і жодного разу не сказав про неї поганого слова. Проте, коли вони з Вірою одружилися, вона замінила всі меблі в квартирі, зробили ремонт, щоб про колишню дружину Віктора нічого не нагадувало. Чомусь Віра тривожилася, може інтуїція, а може ревнощі, які іноді переконують робити не розумні вчинки.

У чоловіка день народження припав на суботу і Віра збиралася відсвяткувати із запрошенням друзів, але напередодні Віктор сказав:

– А давай відзначимо мій день народження удвох, таки не ювілей, відзначимо вдома.

– А давай, – погодилася дружина.

Вранці, прокинувшись, вона вручила йому подарунок і навіть каву принесла, потім вони до дев’ятої години провалялися в ліжку. Несподівано задзвонив телефон чоловіка, його колега по роботі сказав, що із виникли якісь негаразди.

– Віро, мені терміново на роботу, Сергій не справляється там, мені звичайно дуже не хочеться в день народження тягнутися в офіс. Але ж ти знаєш, що в понеділок ми зустрічаємося із замовниками. Все має бути готовим.

– А без тебе там не обійдуться? – невдоволено спитала дружина.

– Віро, без мене ніяк!

– Коли повернешся?

– Постараюсь до п’яти, ну може трохи запізнюся, – і за чоловіком зачинилися двері.

– Ну і гаразд, я до цього часу приготую святкову вечерю і зустріну чоловіка в гарній сукні, – думала вона.

До п’ятої години у Віри було все готове, стіл сервірований, у вітерці з льодом охолоджувалося ігристеі навіть про свічки не забула. Чоловік затримувався, але незабаром побачила у вікно кухні, як Віктор під’їхав машиною, вискочив з неї і швидко увійшов до під’їзду. Побачивши дружину в гарній сукні, захоплено посміхнувся:

– Ух ти! Яка ти красива! Наче у тебе свято.

– Ні, це для тебе, мій любий чоловік, – кинулась до нього на шию Віра. – Ідемо швидше за стіл, все давно готове.

– Зараз Віро, тільки вимию руки.

Нарешті сів за святковий стіл, Віктор з задоволенням оглянув його, передчуваючи, як зараз накинеться на їжу. Віра взяла до рук наповнений келих, і тим часом задзвонив телефон чоловіка.

– Я зараз, мабуть, знову Сергій, – підвівся Віктор і взяв телефон.

– Так-так, Іра, привіт, дякую, що згадала. Ааа, ну зрозуміло, і давно приїхала? Ну що робити, чекай скоро приїду, ну хвилин за п’ятнадцять…

Віра не повірила своїм вухам, навіть подумала, що не дочула. Дивилася на чоловіка незрозуміло і з образою.

– Віра, це Іра, моя колишня дружина. Розумієш, у неї зачинилися двері, а ключі залишились у квартирі. Не може потрапити додому.

Віра мовчки стояла і думала:

– Нічого собі по першому дзвінку мчить до своєї колишньої. Невже в них… Ні, цього не може бути, адже він хотів провести цей день тільки зі мною.

– А що твоя колишня не може викликати слюсаря?

– Віро, ну який слюсар, субота сьогодні, у всіх вихідний, – спокійно відреагував чоловік.

– Але ж ти казав, що вона в Німеччині вже три роки.

– Ну так. Вона там працювала за контрактом, кілька днів тому повернулася після закінчення контракту.

– І що ж, тепер вона без тебе і кроку не зможе ступити і буде дзвонити? – Не змогла стримати роздратування дружина, їй було прикро, що чоловік начхав на її старання. – Якщо ти мене любиш, Вітя, то нікуди не підеш! – Сказала вона з образи.

– Віро, дуже люблю тебе, але колишня дружина для мене не чужа людина. І їй потрібна допомога.

Чоловік пішов, а Віра розплакалася. Коли годинник показав половину дев’ятого, Віра прибрала зі столу, змила макіяж і лягла спати. Звичайно вона не заснула, по-перше рано, а по-друге чоловіка немає вдома. Потім почула скрегіт ключа у замку, приїхав Віктор. Вона відвернулася до стіни, а він через деякий час навшпиньки підійшов до ліжка, але вона буркнула:

– Іди спати в іншу кімнату, – і він замість того, щоб перепросити, взяв подушку і пішов.

Спала погано, тільки під ранок заснула. Прокинувшись, вийшла до кімнати і знайшла записку: «Я поїхав до офісу, буду пізно. Цілую».

Віра знову розхвилювалася:

– Так я й повірила в офіс. Ясно куди поїхав. Колишня поманила пальчиком, і він помчав. Звідки вона взялася ця Іра, могла б там і залишитись у Німеччині. Приїхала, щоби все зіпсувати.

День пройшов у нескінченних переживаннях та думках, чого тільки не передумала. Але надвечір приїхав Віктор і як ні в чому не бувало, сказав:

– Привіт, дружино! У нас є щось на вечерю, я голодний!

– А тебе хіба там не нагодували? – хитро запитала Віра.

– Де там? Щонеділі у нас в офісі буфет не працює. Я ж тобі залишив записку. Нарешті доробили з Сергієм цю програму, зате все готове.

Віра зітхнула полегшено:

– Зараз буде вечеря. Ми не відзначили твій день народження.

Пройшло трохи часу, може місяць чи трохи більше. Колишню дружину вони не згадували і вона не нагадувала про себе. Віра вже заспокоїлася. Спочатку вона потай читала в його телефоні повідомлення, навіть принюхувалась до нього, чи не пахне від нього чужими парфумами. Але все було гаразд.

Віра прийшла з роботи, готувала вечерю, зателефонував Віктор:

– Віра, сталася біда, мою машину зачепила інша машина, але зі мною все гаразд. Ірі більше дісталося.

– Як Іра? Ви були разом?

– Ну так. Іра купила новий телевізор, старий полетів, попросила її довезти з магазину. А що ти засмутилася?

– Ні! Зовсім ні, – схвильовано відключилася вона.

Від образи Віра заплакала:

– А я наївна, думала, що все нормально. Ні, все, це не може так продовжуватися.

Віктор повернувся додому, коли вона закінчувала збирати свої речі.

– Віро, що це? Ти куди збираєшся?

– Я від тебе йду, назавжди.

– Щоооо? Чому? Чому ти сама вирішуєш такі питання?

– А з ким я маю це обговорювати? Це моє життя, і я сама вирішую за себе. А взагалі Вікторе, це підло, одружитися з однією, а любити іншу.

Віра поїхала до квартири до батьків, і добре, що їх не було, тим часом вони жили на дачі. Інакше було б багато питань, а їй не хотілося ні з ким спілкуватись, навіть із батьками. Віктор намагався дзвонити, але вона скидала, не відповідала. Минуло три дні і ввечері пролунав дзвінок у двері:

– Вирішив сам приїхати, з’ясувати стосунки, – подумала Віра і рішуче відчинила двері. За порогом стояла жінка, миловидна, трохи старша за Віру, і раптом до неї дійшло, що це Іра, колишня дружина чоловіка. Вона хотіла зачинити двері, але та ввічливо промовила:

– Доброго вечора, Віро, вислухайте мене будь ласка.

Віра відступила убік і пропустила її у квартиру.

– Що тобі тут потрібно? – різко запитала Віра, не церемонячись і одразу на «ти». – Я не збираюся заважати вашому щастю з Віктором, подам на розлучення, так що розмовляти нам нема про що.

– Віро, якби ми були щасливі, то й не розлучилися б. Ми з Віктором побралися рано, помилково прийняли нашу дружбу за кохання. Проживши сімейним життям, ми це зрозуміли, але вже був син. Повага у нас була один до одного, прихильність, але не любов. Тож жили заради дитини. А коли син підвівся на ноги, поїхав з дому, ми розійшлися, але залишилися друзями. Ти вибач, що я іноді звертаюся до Віктора, але мені правда нема до кого звернутися. Ось мій Ігор, – вона дістала фото з сумки. – У нього за півтора місяця закінчується контракт у Німеччині, приїде і ми одружимося. А Віктор дуже любить тебе, – упевнено казала Іра.

– Якби любив, приїхав би сам миритися, – все ще ображаючись, відповіла Віра.

– А ти глянь у вікно і побачиш, – відповіла Іра. – Дякую, що вислухала, до побачення, – і пішла, тихо зачинивши за собою двері.

Віра підійшла до вікна і побачила Віктора, що сидів самотньо на лавці, поруч лежали червоні троянди. Він був сумним та самотнім. Віра, не роздумуючи, кинулася з квартири, у неї перехоплювало дихання від почуттів, що нахлинули на неї. Вона стрибала через сходи, бігла до свого коханого чоловіка. Вони стояли біля під’їзду, обнявшись, мовчки й довго. Потім разом піднялися на четвертий поверх.