У мене є коханий чоловік. Ми любимо одне одного. Жодний сірий побут і будні нам не страшні. Так вийшло, що до одруження чоловіка сильно підставили на великі гроші. Коли я за нього виходила заміж, я це знала. Це мене не лякало. На першому місці стояло кохання і, причому взаємне. Він і зараз готовий мене на руках носити.

Живемо ми окремо від батьків. Житло своє. Так сталося, що його сестра пішла з роботи. Їй треба було доглядати маму, мою свекруху. До речі, свекруха була золота.

Це справді найкращий друг, і справжня мама. Але вийшло так, що вона втратила зір. Ледве бачила. І тому навіть самостійно не могла насипати собі тарілку супу. Все розливалося.

Коли не стало свекрухи, то сестра чоловіка (мати-одиначка з двома дітьми), не може ніяк знайти роботу. Їй уже за тридцять, і їй кажуть, що вона стара. Вона живе рахунок дитячих грошей.

Ми з чоловіком працюємо, довелося взяти кредит, щоби хоч частину грошей віддати. Живемо ми не на широку ногу, а залщаджуємо. Намагаємось допомагати сестрі чоловіка, чим можемо. То грошима, то продуктами.

Все одно наше кохання це не ламає. Разом у труднощах ми кохаємо одне одного з кожним днем ще більше. І я не розумію тих дружин, які живуть у достатку, і все одно лають чоловіка, що він не вміє пристойно заробляти. Вони не були у нашій шкурі.

З голоду ми не вмираємо, ми харчуємось нормально. Оскільки чоловік тяжко працює, то харчуватися йому треба нормально. Одягаємося виключно в секонд-хенді, бомжами не виглядаємо, тому що купуємо речі не заношені, що виглядають пристойно і, причому дуже часто знаходимо щось ексклюзиве. І ціна до того ж дуже хороша. Якраз на наші гроші.

Цілком у своє сімейне життя я батьків не присвячую. Вони навіть не знають про борги чоловіка, стосунки у них із моїм чоловіком дуже хороші, мама моя любить свого зятя. Але знаючи, що ми любителі секонд-хенду, вона постійно мене пиляє.

Невідомо, хто носив, чим жив. не знаю, як так склалося, а самі без мене нічого не можуть собі купити з речей, поїдуть на ринок і приїжджають жебракам. То ціни величезні, а пенсія у них маленька, то як і ціна пристойна немає потрібного розміру і так далі.

Коли я їду з ними на ринок, моментально знаходиться те взуття, та річ. І за розміром, і за грошима. Пенсія у них невелика, мінімальна. І цієї осені вони попросили, щоб я поїхала з ними на ринок.

Я вже знаю, що купуватимуть собі якісь речі. Але виявилося, що вони мене хочуть одягнути та взути. А саме купити мені на зиму пальто та чоботи. Як я не відмовлялася, як не казала, що маю гроші, і ми самі збиралися їхати і купувати, вони нічого навіть і чути не хотіли.

Казали: «Ти, скільки років у цьому пальті вже ходиш? Яке в тебе взуття? Скільки років ти у цих чоботах?». Я їм казала, що це моє улюблене пальто, і тому я не купую інше, і що чоботи добротні та якісні. Вони нічого не хотіли слухати.

Я, щоб їх не ображати, дала свою згоду. Купили мені гарні пальта, чоботи. Я їм віддячила. Ось уже весна, а я ніяк не можу заспокоїтися. Мені так соромно, що батьки мене одягли та взули. Що я замість того, щоб допомагати батькам, сама одяглася за їхній рахунок.

Вони, звичайно, дуже задоволені, що мені допомогли. Але я й досі не можу знайти собі місця. І якщо трапляється можливість, я купую їм щось смачненьке, якісь продукти. Але це ніщо порівняно з тим, що вони мені допомогли.

Я постійно себе докоряю за те, що так сталося. Мені дуже соромно. На нашому життєвому шляху трапляються люди, які живуть у гіршому стані, ніж ми. І ми з чоловіком намагаємось їм допомагати, чим можемо. Не можемо дивитись спокійно на таких людей.

І коли я прийшла додому в обновках, мій чоловік сказав такі слова: «бачиш, як Бог тебе благословив, ми допомагаємо іншим, а воно повертається до нас». Я це розумію, але шкодую, що це благословення надійшло через батьків.

Одну пенсію вони віддають за комунальні послуги, на другу живуть та ледве справляються. Може, ви почнете мене засуджувати, що я в бідних батьків взяла гроші на речі. Можете мене засуджувати за те, що я одружилася з людиною з боргами, і тому нічого тут плакатися.

Я знала, чим усе це обернеться. Але я не шкодую, що я вийшла заміж саме за нього. Він сильний, сміливий, надійний, вірний. А це для мене багато чого варте. І ні за які гроші світу в мільярдах я не проміняла б свого коханого на них.

Борги зникнуть, життя стане кращим, і я з найкращим чоловіком у всьому всесвіті кудись поїду на місяць. Туди, де тільки я і він.

Туди, де не буде довкола нікого. Де будемо тільки ми та наше кохання. І ми насолодимося життям повним. Буде море, пальми, чаша з екзотичними фруктами і на мене дивитимуться найщасливіші очі у світі і продовжуватимуть дарувати те кохання, яке триватиме у нас нескінченно.

Тому що якщо ми у труднощах, у бідах, і у випробуваннях ще ближче одне до одного, то тоді тим більше наша любов буде ще міцнішою. Але це попереду.

А зараз ми, щасливі, серед випробувань та кругообігу різного роду подій йдемо, міцно тримаючись за руки вперед до своєї мети та мрії. Ось моя історія може комусь допоможе подолати життєві труднощі.

КІНЕЦЬ.