Родичі мого коханого досить своєрідні. Можу похвалитися перед іншими тим, що вони ніколи не намагалися лізти в наші сімейні справи та ставилися до мене, як до рідної, що я дуже ціную.

Проте, мені є і на що поскаржитися, адже вони твердо вірять у те, що всього можна досягти самостійно, хоча самі є заможними та отримали значний спадок від своїх родичів. Хоча я розумію цінність опори на власні сили, я не можу не відчувати, що вони могли б запропонувати певну допомогу, враховуючи, що ми сім’я.

У них є ще дві квартири, якими вони ніяк не користуються через нещодавній ремонт, проте коли ми їм натякали, що ми з задоволенням би там жили, то нас ігнорували.

Через це ми всією сім’єю змушені часто переїжджати з одного орендованого житла в інше. Моя родина не в змозі підтримати нас фінансово, оскільки батьки проживають у сільській місцевості й мають обмежені кошти.

Нам здається майже неможливим накопичити на власну квартиру, враховуючи нашу поточну фінансову ситуацію. Нашого доходу вистачає лише на оплату оренди житла та найменших базових потреб, і майже нічого не залишається на заощадження чи дозвілля.

Відчайдушно намагаючись донести до моєї свекрухи нашу ситуацію, ми натякали й скаржилися на нестабільність, з якою стикаються наші діти через нашу житлову ситуацію і фінансові труднощі.

Однак відповідь моєї свекрухи була невтішною. Вона звинуватила нас у тому, що ми занадто рано завели дітей, і заявила, що відповідальні люди ставлять на перше місце своє майно. Мені було боляче чути, як вона відкидає наші побоювання і покладає на нас провину за наше скрутне становище.

Я розриваюся між небажанням псувати наші стосунки з ними та усвідомленням того, що вони, схоже, цінують своє майно більше, ніж добробут власних онуків. Хоча вони час від часу допомагають, доглядаючи за дітьми, я не знаю, як підтримувати з ними здорові стосунки в майбутньому. Здається, що вони надають перевагу власному комфорту, а не сім’ї свого сина.

З усім тим, я визнаю, що вони вже літні й можуть потребувати допомоги в майбутньому.

Можливо, тоді вони зрозуміють виклики, з якими ми стикаємося, і звернуться до нас по допомогу. До того часу я не знаю, як поводитися в цій делікатній ситуації, розриваючись між бажанням зберегти стосунки й розчаруванням через їхню байдужість до добробуту своїх онуків.

КІНЕЦЬ.