Ще при житті моя бабуся прийняла рішення переписати свою квартиру на мене. Можна сказати, я взяла її під виплату. За чотири роки мені вдалося сплатити більшу частину ціни від вартості житла.

Після першого внеску баба оформила дарчу на мене.

Кредит був на п’ятнадцять років. Щомісяця я давала бабці певну суму коштів. Хоч я могла цього й не робити, адже між нами не було жодних письмових домовленостей. Але оскільки ми жили удвох, я робила все справедливо. Окрім платежів за житло, я купляла продукти та чимало інших речей.

Бабця ж розпоряджалася власними грошима сама. У неї була пенсія та кошти, які я їй сплачувала за квартиру.

Вона витрачала їх то на подарунки для моєї мами та брата, то зробила ремонт в їх домі.

Я цим не переймалася, адже мене це не стосувалося.

А потім баба померла. І мама вирішила, що відтепер гроші за квартиру я маю сплачувати їй. Вона стала вимагати від мене ті гроші.

Звісно, я не збиралася платити гроші мамі.

Натомість вона звинуватила мене та назвала аферисткою, сказавши, що обов’язково стане власницею квартири.

Брат же став на мій бік та намагався пояснити мамі, що всі отримали те, на що заслужили.

Адже бабця вирішила залишити цю квартиру мені, а всі меблі, які там були, придбані за кошти, які давала бабці.

Але мама не хотіла нічого чути. Вона кричала, що я не маю жодного права тут жити. От тільки чомусь вона забула, як бабуся потребувала догляду та грошей на лікування, і саме я допомагала їй. Виходить, досі матір не турбувало те, що квартира буде моєю, а після смерті бабці все змінилося.

Всі рідні намагаються переконати мене, що я вчинила несправедливо.

На їх думку, я повинна віддавати цю квартиру мамі, або ж продати її, а гроші розділити на трьох.

Я не відчуваю за собою провини, адже я вклала в це житло чимало коштів, які майже дорівнюють його вартості. Тим паче я піклувалась про бабусю, сиділа біля неї в лікарні, готувала їсти. А тепер комусь захотілось звинуватити мене в шахрайстві.

Мені набридли ці моралі від родини.

Я наважилась продати ту квартиру, а сама переїхала в інше місто.

Мама ж дізналася про це та позичила в рідні грошей, щоб відкупити її в мене. Вона чомусь була переконана, нібито я поверну їй частину грошей з продажу. Однак я не збираюся нічого їй повертати.

Як гадаєте, хто в цій ситуації має рацію?

КІНЕЦЬ.