Мене звуть Ірина, і я потрапила у скрутне становище. Моя сестра Олеся і я успадкували простору квартиру в центрі міста від нашої покійної матері.

Ми втратили її через хворобу, і це було дуже тяжко, адже вона була для нас усім. Наш батько не вижив після автокатастрофи, коли ми були зовсім малі.

Наша мати подбала про те, щоб ми нічого не потребували і тягла всю нашу сім’ю на собі, не просячи ні в кого допомоги.

Не минуло й року після отримання квартири у спадок, як Олеся знайшла собі нареченого та попросила, щоб вони жили у нашій квартирі.

Я знехотя погодилася, оскільки Олеся мала рівні права на квартиру і місця було достатньо. Ситуація змінилася, коли Олеся оголосила про свою вагітність.

Шум, що насувався, і вимоги дитини – це було не те, що я уявляла для себе в майбутньому, а вірніше – у дев’ятнадцять років.

Я торкнулася цієї теми одного вечора, наголосивши, що вони мають знайти окреме житло для своєї родини.

Олеся запропонувала продати нашу квартиру та купити дві поменше, але я була проти того, щоб залишати комфортний будинок у центрі міста, до якого я звикла.

В наші розбіжності втрутився її наречений і запропонував мені переїхати до свого хлопця.

Ця пропозиція мене обурила.

Хоча у мого хлопця більше перспектив, ніж у зятька, це не виправдовувало б відмови від моєї частки у квартирі.

Мене турбує, що, якщо я з’їду, сестра зі своїм нареченим візьмуть на себе всі права власності і не звертатимуть уваги на мою частку.

Я відмовляюся жертвувати своїм комфортом заради їхньої зручності. Я не знаю, як поступити в цій делікатній ситуації, але відступати я не збираюся.