З дружиною у нас були гарні відносини. Ми не сварились, завжди намагались підтримати одне одного. Проте, зараз виявилось, що то були тільки мої ілюзії. Насправді так робив тільки я, а дружина не заважала мені. Навіть коли вона завагітніла, ми домовились, що догляд за нею ділимо навпіл, адже оформляти офіційну відпустку декретну на роботі вона не хоче. Це дуже зашкодить її кар’єрному розвитку. Та я й не проти був. Коли не будемо справлятись по графіку, то можна було б і няню знайти. Не біда.

ТА вчора, по поверненню із чергового відрядження дружина приїхала не сама. З нею був чоловік. Явно не нашої національності. Турок, або грузин. якраз один із тих, в чию країну в неї так часто були відрядження.
– Привіт. Ми по речі. Вибач, але наш шлюб був помилкою. Так, ти гарний чоловік, проте не для мене. Давай ми не будемо сваритись та влаштовувати скандали. Ми обоє дорослі, тож нехай вирішимо по дорослому. Кажу відразу, на права опіки подавати не буду. Ти чудовий батько, тож гарно виховаєш нашу дитину.

Я й слова не міг мовити. Мене цілковито спантеличила вся ця тирада. Видно, довго готувалась, щоб її мені в такому тоні промовити.
– Гаразд. Забирай тільки одяг, що сама купувала та гігієну. Решта залишається в моїй квартирі. Ти на поділ не заслуговуєш.
Дружина, тобто колишня дружина тільки здивовано підняла брову.

– Гаразд. Справедливо. До речі, я переїжджаю в іншу країну. Надішли мені бандероллю документи, чи як там швидше буде.
На цьому наша розмова закінчилась. Я розумів, що зараз сталось, та не міг прийняти. В душі вирували мільйони різних емоцій від образи до ненависті. Не вірилось, що дружина так легко відмовилась від нашої родини заради якогось іншого чоловіка. У нас же дитина була! Навіщо було народжувати, якщо не була впевнена в тому, що я той, хто їй потрібен на все життя?! От як мені тепер самотужки виховувати дитину?! Як не крути, яким би хорошим батьком я не був, та для дитини потрібні двоє, навіть якщо та мати й не надто хороша.

КІНЕЦЬ.