Коли моя дочка познайомилася з розлученим, я була проти цих стосунків. На той момент він мав двох дітей від першого шлюбу. І хоча моїй дочці було 32 роки, мені не хотілося для неї чоловіка, який витрачатиме більшу частину грошей на своїх дітей, та ще й у вихідні з ними зустрічатися.

Але дочка нічого не хотіла слухати, їй дуже хотілося заміж. Але я дуже помилялася щодо свого зятя. Виявилось, що діти йому зовсім не потрібні. Він зробив так, що його зарплата була дуже маленькою, відповідно й невеликі аліменти.

А основний прибуток був прихований. Дітьми він зовсім не цікавився, за 6 років, поки жив з моєю дочкою, жодного разу їх не бачив.

Дочка раділа, що тепер у їхнього спільного сина немає конкурентів, але я розуміла, що такій людині і ця дитина буде не потрібна. Він майже не займався ними, грошей давав мало, постійно вимагаючи звіту.

Я до них у гості не ходила, онука бачила лише коли донька приїжджала до мене, здебільшого за грошима.

Я спочатку допомагала, але потім стала лише дитині купувати одяг чи фрукти. Я так їй і сказала, що має чоловіка, який повинен забезпечувати сім’ю. У результаті зять почав зраджувати дочці, скандалити вдома.

Я просила її, щоб розлучилася, але вона хотіла, щоб у дитини був батько. Через пів року зять пішов із дому, нічого не пояснивши. Потім сам подав на розлучення.

Нема чого й казати, що дитині платить копійки і вже рік її не бачив і жодного разу не зателефонував. Але я рада, що він пішов. Краще бути однією, ніж із таким чоловіком.

КІНЕЦЬ.