Того дня я прийшов до Томи у гості. Ми сиділи у вітальні, говорили про те, про це і ні про що. Просто весело балакали, коли приїхав її батько.

Ігор Степанович привіз деяких продуктів для дочки і побачив мене. Тут же повернувся, і став вголос виявляти своє невдоволення моєю присутністю.

Тома потягла батька на кухню. Зачинила за собою двері. Але мені все одно було чути, як він гучним шопотом повчав дочку, мовляв, я «сільський і мисливець за її квартирою».

Чесно кажучи, мене його слова не дуже зачіпали. Ну люблячий татко намагається вберегти дочку від, на його погляд, помилки. Згодом можна було розкрити йому о

чі на справжній стан справ. Але мене обурила поведінка моєї дівчини, з якою ми вже два місяці мали досить щільні стосунки. Вона почала відмовлятися від мене, брехала батькові, мовляв, ми разом вчимося, і разом підробляємо.

Тому просто дружимо. Не більше. Я, почувши її ці слова, підвівся і пішов «англійською» — не попрощавшись. Дякую моїй мамі.

Вона завжди вчила мене, що не треба хизуватися статком своєї сім’ї. Щоб оточуючі в мені бачили насамперед людину. А не об’єкт полювання.

Тому, до інституту, з нашого приміського котеджу, я приїжджав не своєю іномаркою, а автобусом. Та й жити з батьками біля лісу мені набагато приємніше, ніж у своїй двокімнатній міській квартирі.

Тому всі мене знають як простого, сільського хлопця. А не сина біз несмена. Дякую моїй мамі, за мудру пораду. І татку Томочки, за те, що його поява показала, що Тома до мене не відчуває справжніх почуттів.