Валентина не могла натішитися своїм зовнішнім виглядом. Подруги поспішають — настав час їхати в РАГС, а вона намилуватися на себе не може. Запрошених на церемонію одруження було небагато.

Тільки родичі та подруги нареченої. Сергій сказав, що приїде з ріднею разом, тож дівчина не хвилю валася. Минула година, друга, а нареченого все не було.

Валерія дзвонила йому у відповідь: «Абонент недоступний, передзвоніть, будь ласка, пізніше». Гості вже почали нер вувати, чому спізнюється?

Вже черга їх пройшла, але Валентина сподівається, що наречений з’явиться. Вона вийшла на ґанок, виглядаючи, чи не їде Сергій. Поруч kурив чоловік, одягнений як наречений. Він звернув увагу на дівчину, у якої з очей капали сльо зи. Запитав, що сталося. Коли Валя сказала, що наречений не приїхав, той чоловік сказав, що з ним те саме.

Наречена не приїхала. Вони глянули один на одного. Чоловік представився: — Роман. — Валентина, — відповіла дівчина. — Ти подумала про те саме, що і я? Одружуємося?

Валентина кивнула головою. Вони швидко запросили кожен своїх свідків, їх розписали. Виявилося, що для весілля у них орендований один і той самий ресторан, лише у різних залах.

Мами з татами знайомилися, не знали, як поводитися. До такого вони не були готові. Але коли сіли за стіл, після першої чарки все прийшло в норму. Весілля відіграли гучне. Гості з обох боків навіть не здогадалися, що у них нові наречені. Роман та Валентина знайшли один одного.

Вони дякують своїм kолишнім, що вчасно кинули їх біля РАГСу. Сьогодні виховують двох доньок. Роман каже, що на цьому не зупиняться, він бажає сина. Валентина радісно сміється цим словам. Якось через кілька років після весілля Валерія зустріла kолишнього нареченого. Вона його не впізнала.

Той сам підійшов до Валентини, зупинив, вибачався. Запитав, чи вона хоче знову зустрічатися з ним. На превеликий подив Сергія, Валентина щасливо засміялася, подякувала йому і пішла своєю дороrою. Чоловік здивовано дивився їй услід. За що дякувала?

КІНЕЦЬ.