Коли Аліна вперше приїхала до батьків на канікули, то була завалена увагою. Проста дівчина із села, а змогла вступити на державну форму навчання та ще й на економічний факультет:

– Наша дівчинка така молодчинка! Дівки із класу залишились у селі, заміж повистрибували, а наша ось яка! Закінчить те своє навчання, от тоді і сім’ю створить із якимось парубком з пристойної сім’ї.

Вечір вдався, вся родина зібралась, гарно посиділи. А на ранок Аліні стало погано. Вона подумала, що переїла чи отруїлась чимось. Але десь далеко пролинали думки й про те, що це вагітність. З цього моменту і почалась параноя.

А як же навчання? Як же надії та довіра батьків? Та і чи буде радий такому повороту подій Льоша, який ще й на три роки старший? Дівчина не могла ні їсти, ні пити, ні спати через дурні думки. Вона не могла більше терпіти це все, тому і вирішила дізнатись про свій стан від лікарів. Ще й навмисно до іншого райцентру поїхала. В їхньому всі один одного знали. Раптом що, то новина ще б до вечора розлетілася по селі.

– Ну що ж, можемо Вам привітати із вагітністю. Уже четвертий тиждень! – оголосила лікарка

Аліна вийшла із лікарні, як у воду опущена. Що ж тепер робити? Як жити далі? Як вчитись? Як сказати батькам? Кавалер обіцяв, що неодмінно одружиться, але і його де тепер шукати, якщо він на практику поїхав? Зателефонувала вона своєму Олексійку, а у відповідь лише гудки. Нарешті, вони припинились і хлопець таки взяв слухавку:

– Алло, любий, тут таке трапилось. Була в лікарні, сказали, що вагітна. Що ж ми робити то будемо? Як мені батькам зізнатися?

– Не переживай, я на перший автобус сідаю і скоро буду в тебе. Ми разом про все розповімо, а завтра підемо заяву на шлюб писати. Моя сім’я тільки рада буде, я тебе запевняю.

До вечора приїхав Олексій таки із величезним букетом троянд. Вони гарно посиділи, познайомились, всім парубок дуже сподобався. А наприкінці застілля пари таки зізналась, що чекають малюка.

Скоро Олексій та Аліна побрались, у них народилась донечка. Через кілька місяців хлопець закінчив навчання і знайшов роботу. Та і батьки чимало допомагають. Тому скаржитись не було на що. Ось так воно буває, коли поряд така хороша, любляча та турботлива людина.

КІНЕЦЬ.