Я сама не розумію, чому я вийшла за Семена. Напевно, важливу роль у моєму виборі відіграв мій вік. До моменту заміжжя мені було 27, і, напевно, я боя лася, щоб не залишитися в дівках, як мені говорили всі знайомі тітоньки. Зараз я заміжня за Семеном вже три роки, але наш шлюб вже висить на волосині від розвалу.

А вся справа в самому Семені. Він жа хливий. Це якою безпринципною треба було бути, щоб вибрати собі в чоловіка такого дармоїда, який тим і займається, що гріє диван і сподівається на випадкове багатство.

Рік тому я дізналася про зра ду чоловіка. І знаєте, я йому цю зра ду вибачила під тиском наших батьків. Вони казали, що ми надто мало часу приділяємо один одному, і надто багато працюємо.

Побут і робоча атмосфера в нашому будинку роз’їдали наш шлюб, ось чоловік і завів романтику на стороні. Так, у чомусь батьки мали рацію, у зраді були винні ми оби два, але все ж, як би чоловік не вибачався, скільки б я йому не пробачила, якийсь осад у мене все ж таки залишився. Нещодавно я дізналася про подарунок мого діда мені після його сме рті.

Свій старий будинок дід залишив мені, своїй першій онучці. Будинок був непридатний для проживання, адже і сам будинок, і ремонт у ньому були дуже старі. Тоді Семен запропонував мені продати будинок та купити велику квартиру за гроші від продажу.

Рік тому, може, я б і погодилася, але після зра ди я настільки не довіряю чоловікові, що навіть чути про такий варіант не хотіла. Я запропонувала йому скинутися порівну на загальне житло, або здати квартиру в оренду і збирати зі своїх зарплат та з оренди гроші на нове житло, але й цей варіант не сподобався чоловікові.

Свекруха часто дзвонить і зви нувачує мене у всіх rріхах, мовляв, я така еrоїстична, що нерухомість для мене важливіша за чоловіка і майбутнє нашої родини. Чого б вони там про мене не говорили, я не вважаю себе винною, і думаю, що роблю правильно, затягуючи з питанням продажу будинку.

КІНЕЦЬ.