Коли не стало батька, син вирішив відправити матір до будинку для пристарілих, а самому переїхати на її квартиру. З тих пір він не часто провідував стареньку, а потім узагалі перестав до неї навідуватись.

Якось у нього задзвонив телефон, це телефонували з будинку для літніх людей до якого він відправив свою матір. Працівниця закладу сумним голосом повідомила тривожну новину: матір захворіла, її стан не покращується й варто готуватись до найгіршого. Якщо син хоче встигнути сказати їй щось на прощання та побачитись, то повинен поспішити.

Чоловік відпросився з роботи й примчав до закладу.

Він увійшов до кімнати хворої знесиленої матері й підійшов до ліжка:

– Здрастуй, матусю. Як почуваєшся?, – опустивши очі розгублено запитав син.

– Усе добре, сину. Ще поки жива, – ледве промовила матір.

– Мамо, можливо щось треба? Якщо можу чимось допомогти, ти тільки попроси.

– Є кілька речей, про які я хотіла б попросити. Купи, будь ласка, в кімнату холодильник. Нема де тримати харчі, тому я часто лишалась голодна. А ще подбай, щоб у кімнаті поставили кондиціонер – у теплу пору року тут неймовірна задуха.

– Я не розумію, чому ти попросила це все саме зараз, коли знаєш, що жити лишилось недовго. Ти вже стільки часу тут живеш і якось обходилась без подібних зручностей. Чому ж раніше нічого не казала? Я б ще тоді придбав. Для чого тобі це все зараз?

– Я якось прожила без холодильника і без кондиціонера. Не просто було витримати спеку, недоїдання, але душевний біль витримати ще важче. Але я якось жила з цим. Мені ці всі зручності не потрібні. Вони тобі знадобляться. Ти звик ні в чому собі не відмовляти, важко тобі прийдеться, коли твої діти тебе сюди відправлять, ой важко…

КІНЕЦЬ.