У приймальні нотаріуса сиділа сивоволоса, мила бабуся. Секретарка її запитала: -Добрий день. Чим ми можемо допомогти вам? -Хочу заповіт написати! -Добре. Продиктуєте чи самі напишете? -Продиктую. Бабуся зручніше влаштувалася в кріслі. -Квартиру залишу внучці, вона у мене чудова, обожнюю її.

Грошові накопичення нехай старший син із донькою поділять порівну. Машину залишу тому, хто за могилою мого чоловіка стежитиме.

Вона від міста далеко знаходиться, потрібен обов’язковий догляд, щоби там все не заросло. Мою дорогоцінну кішку заповідаю двоюрідній сестрі, вона котів любить, добре доглядатиме за нею. А ось заміський будинок залишу молодшому синові, але тільки за умови, що він порох мій над Індійським океаном розвіє.

-А навіщо вам індійський океан? Навіщо в таку далечінь когось тягати. Це складно. Адже ваша батьківщина тут. Поцікавилася дівчина. Бабуся поблажливо подивилася на неї поверх своїх окулярів. -Ой, люба. Складно – це всі свої найкращі роки просиджувати на роботі.

Я знаю, як ніхто інший, сама сорок років бухгалтером пропрацювала. А мій син зараз зайнятий тим же, штани просиджує за ноутбуком, начебто гроші йому щастя зроблять. Хоч так його дістану з комірчини, світ покажу. Він повернеться щасливішим. Подорожі – це чудово!

Вони додають у життя нові враження, знання та сенс. Дівчина усміхнулася жінці. -Добре. Заходьте завтра підписати документи, я все підготую. Ваше ім’я? -Марія Олегівно, чому прийти? Я заїду! Я нещодавно права отримала. Мила бабуся довго не виходила з голови Лариси, вона вирішила взяти відпустку на роботі та кудись поїхати.