З Вадимом я познайомилася в Інституті. Ми обидва були приїжджими, тому жили в одному гуртожитку. Коли ми з ним стали трохи ближче, він зізнався, що ріс без батьків, а зараз, в новому місті, залишився взагалі без засобів існування. Як би там не було, він дуже швидко знайшов роботу: влаштувався охоронцем в місцевий клуб.

Зараз він збирає гроші, які дозволять йому зняти квартиру. Одного разу Вадим повідомив мені, що придивився дуже хороший варіант. Трохи дорожче, ніж він розраховував, але він натякнув, що сподівається на мою підтримку. Коли ми з’їхалися, накупили відсутніх речей-у мого хлопця практично не залишилося грошей. На щастя, мої батьки нам дуже допомагали, а я, в свою чергу, намагалася підтримувати порядок в домі.

На свята ми поїхали знайомитися до моїх батьків. Вони були від нього в захваті. Наприкінці вечора Вадим повідомив, що зараз домовляється з господарями квартири, яку ми знімаємо, про те, щоб викупити її Батьки не могли стримати сліз радості. Все дійшло до того, що тато пообіцяв нам дати гроші для покупки житла – причому, набагато більше, ніж було необхідно.

Одного разу до нас прийшла працівниця комунальних служб і попросила Вадима зайти до них в контору для оформлення деяких документів. Коли я подивилася на чек – то господарем квартири значився Вадим. Я заспокоювала себе тим, що він встиг вже переоформити все на себе. Сумніви посилювалися, тому я вирішила все перевірити.

Полізла до нього в телефон — і не могла повірити побаченому. Виявилося, що він зовсім не є сиротою: просто його батьки в розлученні. Плюс до всього, вони щомісяця висилали йому досить-таки пристойну суму на різні витрати. А незабаром я взагалі з’ясувала, що в клуб він ходив не на роботу – а гуляти.

Увечері, коли він повернувся додому, я розповіла все, що дізналася. На моє здивування, він навіть не намагався виправдовуватися. — Так, обманював, і що? Гроші твої не поверну, допомогу батька – теж. Ти ж все одно не зможеш довести… До сих пір не можу повірити в те, що мало не пов’язала своє життя зі справжнім шахраєм.

КІНЕЦЬ.