Ми одружені вже багато років, але останнім часом я відчуваю, що ми віддаляємось. Ми завжди жили в достатку. У чоловіка з першого дня спільного життя була умова: я займаюся будинком, він працює і забезпечує нас. Скажу чесно, мені ця ідея дуже сподобалася.

Чоловік – начальник відділу, а мені працювати на якогось дядька та вічно слухати незадоволені закиди? Заради чого? Якось я дізналася, що чоловікові підвищили зарплату – чи не вдвічі. На радощах я сказала йому: -Давай нарешті поїдемо на море! -Не до поїздок зараз.

Купа роботи! Я з розумінням поставилася до його слів: більше грошей – отже, більше роботи. Але так минуло цілий рік. Знову запитала – та сама відповідь. Подумала, мовляв, збирає на щось.

Але сумніви не залишали мене ні на мить. Дочекавшись одного разу, коли він зайде в душ, я полізла до його телефону. У банківських додатках не знайшла жодних накопичень. Наступного дня заговорила з ним про те, що не заважало б нам купити машину.

Мовляв, сил немає вже діставатися магазинів і назад на громадському транспорті. Цього разу чоловік влаштував грандіозний скандал. Звинуватив мене в тому, що поки він працює, мені лише б витрачати гроші направо-наліво. Мені стало настільки прикро, що я вирішила його наочно провчити. Завела зошит і стала записувати туди всі свої витрати з його картки.

Наприкінці місяця вийшла сума, що дорівнює половині його зарплати. А де друга половина? На початку літа я вирішила поставити чоловіка перед фактом — замовила дві путівки, бюджетні. А ввечері повідомила його про те, що зробила. Чоловік відправив дітей погуляти, а мені висловив таке, після чого я кілька годин не могла прийти до тями.

Коли трохи заспокоїлася, шпурнула йому в обличчя зошит із витратами. -Що ти від мене хочеш? А? Я роботаю з ранку до вечора! А ти ще вирішила стежити за моїми витратами? Ми ще трохи поскандалили, а потім чоловік зібрав рюкзак та поїхав до офісу. Сказав, що заночує там до ранку. Невже одна я винна у цій ситуації? Що я зробила не так? Досі не розумію.

КІНЕЦЬ.