Трішки більше ніж рік тому, мені за заповітом у власність перейшла квартира дядька Миколи. Була вона не надто велика, лише одна кімната, та і це мене дуже тішило. Як-не-як власний куток.

Коли дядько Коля був живим, то я частенько приїжджала до нього. Ми завжди гарно товаришували. Ніби мали якийсь особливий зв’язок. Та я ніколи не думала, що він залишить свою квартиру мені. У нього була рідна донька, тому я думала, що все майно буде належати їй. Хоча що там говорити,  його швидку смеRть ніхто й передбачити не міг.

Олена, донька дядька, просто не дуже підтримувала зв’язок із батьком. Рідко приходила у гості та і не телефонувала, щоб поспілкуватися. А коли він раптово захворів, то Лєна навіть не приїхала провідати. Це, напевно, і послугувало ось таким вибором спадкоємця.

Я ж, чесно вам сказати, була пригнічена та сумна через втрату близької людини. А крім того не дуже зраділа такому подарунку лише через одне – мені тепер просто незрозуміло, що робити із цією квартирою .

В першу чергу, почались конфлікти із моєю мамою. Вона постійно переконувала мене, що це неправильно з моральної сторони переїжджати в те житло. І віддати хотіла її не абикому, а моєму молодшому брату. В мене слів не вистачало. Якби ще запропонували переписати на Олену, то я би зрозуміла. Але до чого тут Ярослав?

Мама переймалась, що брат вступив до університету, йому треба вже жити окремо. Щоб було куди і друзів, і дівчину привести. А у мене, мовляв, і так сім’я, чоловік з власною двокімнатною квартирою.

Загалом матір була налаштована лише на позитивну мою відповідь. А я взяла та й відмовила. Чому я взагалі повинна порушувати волю дядька? Квартиру він подарував мені. Значить хотів, аби там жила я. А передаровувати подарунки не дуже правильно. Ярослава дядько Микола взагалі бачив тільки декілька разів у житті.

Потім мама пішла іншим шляхом і сказала, що можна було б продати те житло і гроші поділити порівну. І до частини Ярика вони додадуть власні збереження та врешті куплять йому якусь квартиру.

Мене це обурило ще більше. Чому я щось комусь винна? Це моя квартира, мій спадок і я сама вирішу, що з цим робити. Звичайно, у мого чоловіка є квартира, але ніхто не знає, як поверне життя. І відмовлятися від власного кутка – було б безглуздістю.

Мама ж лише накричала на мене, назвала егоїстичною і невдячною та пішла геть.

Нехай значить такою мене і вважають, але жертвувати своїм комфортом заради чиєїсь похвали я не збираюся. Поки що просто буду здавати квартиру в оренду і матиму копійку, яка значно покращить наш сімейний бюджет.

А от брату можна вже якось подорослішати і самому подумати про своє майбутнє.

КІНЕЦЬ.