Марія закривала ікру з баклажанів. Її донька Віка зайшла на кухню, сіла за стіл і з цікавістю слідкувала, як вона все готує. – Мамо, нам треба серйозно поговорити, – несподівано сказала Віка. – А що таке, – Марія витерла руки і сіла біля доньки. – Що це в тебе за знайомі, з якими ти переписуєшся і кому надсилаєш фото?! Мама здивовано глянула на дочку. – Я тут познайомилася з чоловіком, – нарешті сказала Марія. – Але він, як би це тобі, доню, сказати… Живе трохи далеко від нас! – Що це ще означає?! – Віка не розуміла, що відбувається
Віка поспішала додому після занять, знаючи, що мама вже приготувала вечерю, після якої можна буде розслабитися, подрімати та підготуватися до завтрашніх занять.
Тільки ноутбук потрібно буде забрати у мами. Щось вона довго сидить у ньому останнім часом…
Віка питала її, що вона там шукає, чи читає. Мама відповіла, що рецепти всілякі, новини, а ще сторінку завела, щоб спілкуватися з подружками.
Але Віка до маминих інтересів ставилася терпимо.
Зрештою, вона ще молода жінка, красива. Тільки не в інтернеті треба проводити час, а на людях.
Спілкуватися наживо, шукати супутника життя зрештою. Не всі ж чоловіки такі недолугі, як її колишній тато.
Але мама від таких порад доньки червоніла і відмахувалася.
Вистачило їй, бідоласі, одного заміжжя. Ось і сидить вечорами вдома, то в телевізорі, то в інтернеті. Хоч самій їй кавалера шукай.
А що, у них в інституті є пара пристойних викладачів, неодружених і самотніх.
Тільки як маму на них вивести? Місія здавалася Віці нездійсненною, і вона від цієї думки відмовилася. Тільки ось мама раптом стала якоюсь радісно-збудженою останнім часом.
Купила собі новий телефон і попросила завантажити на нього соцмережі, щоб завжди під рукою були.
Віка завантажила.
Ішов час. Віка була зайнята своїм навчанням. Мама теж захоплено займалася господарством після роботи, все якось встигала, і гарний настрій її ніколи не залишав.
Але весь свій вільний час вона проводила з телефоном: комусь щось писала, розміщувала якісь дописи, фото.
Віка не дуже вникала в це, поки одного разу мама раптом не попросила її зробити фото на фоні двору, що потопав у зимовій красі.
Мама вийшла на балкон у своїй легкій шубці, в макіяжі і накинутій на голову хустці, з-під якої вибивалося її розкішне волосся.
Жили вони на другому поверсі, і вся картина засніженого двору та дерев в інії потрапляла у кадр.
Мама на цьому тлі виглядала просто чарівно, посміхалася, така собі красуня.
-Навіщо тобі це фото, мамо? – запитала Віка.
-Попросили надіслати одні знайомі, – якось нерішуче відповіла мати. – Давно мене не бачили, – відповіла вона, але при цьому дуже почервоніла.
Віка трохи спантеличилася. Які такі знайомі у неї? Але значення вона цьому не надала. Запитувати теж не стала.
Має ж у людини бути особистий простір. Своїм, наприклад, Віка дуже дорожила.
Так пройшов ще місяць, і маму було не впізнати: вона просто світилася щастям.
Віка поділилася з подругою, на що та відповіла: познайомилася з кимось, точно.
Хороша версія, але мама всі вечори вдома була, вихідні теж…
-Значить… Віртуальне знайомство! – дійшло нарешті до Вікі, і вона злякалася.
Мама, недосвідчена в цих справах, могла натрапити на якогось пройдисвіта!
Треба було щось вирішувати. І Віка приготувалася до серйозної розмови.
Мати в той день закривала ікру з баклажанів. Віка зайшла на кухню, сіла за стіл і з цікавістю слідкувала, як вона все готує.
-Мамо, нам треба серйозно поговорити, – несподівано сказала вона.
-А що таке, – Марія витерла руки і сіла біля доньки.
-Що в тебе за знайомі, з ким ти постійно переписуєшся і кому надсилаєш фото?
Мама здивовано подивилася на дочку.
-Я переживаю за тебе. Знаєш скільки пройдисвітів в інтернеті? Ти навіть собі не уявляєш! – не заспокоювалась Віка.
-Я тут познайомилася з одним чоловіком, – нарешті сказала Марія. – Але він, як би це тобі, доню, сказати… Живе трохи далеко від нас!
-Що це ще означає?! – Віка не розуміла, що відбувається.
-Його звуть Рональд, – відповіла мама спокійно. – І ми просто переписуємось.
Виявилося, що цей Рональд живе на півдні Англії, він колишній моряк, а зараз чоловік на пенсії.
Кілька разів він бував в Україні, і навіть трохи знає українську мову.
Маму він знайшов випадково, вона йому сподобалася, і ось тепер вони друзі.
-Мамо! Ти мене дивуєш! Ти ж доросла жінка, невже ти віриш у всі ці його розповіді?! Він у тебе ще грошей не просив, щоб приїхати в гості?
Мама образилася і сказала, що навпаки, він пропонував їй, щоб вона приїхала в Англію.
-Ага, і номер банківського рахунку попросив, щоб їх переказати, так? – обурювалася Віка.
-Ні, просто сказав, що відшкодує всі витрати, коли я приїду до нього в гості. Хотів надіслати запрошення, але я відмовилася. Я не хочу їхати в Англію, принаймні зараз. Нехай він спершу приїде до нас, а там побачимо.
-Так, треба припинити все це, поки не пізно. Мамо, ну ти ж не дитина. Ну як ти не розумієш, що таких знайомств в інтернеті просто не може бути. Для цього існують спеціальні сайти, та й там повно пройдисвітів!
Але мама не погоджувалась.
-Саме тому, що я не маленька дівчинка, я можу відрізнити нормальну людину від такого. Можеш почитати наше листування. Може сама зрозумієш, – сказала мама і відкрила свою сторінку на ноутбуці…
«Марійко! Я дуже радий будь-якому листу, отриманому від тебе. Моя українська мова далека від досконалості, щоб висловити всі свої почуття. Але щодня я чекаю на твої листи. Ми побачимося, обов’язково цього року. Я зрозумів, що ти не зможеш приїхати. Але я приїду. Ми зустрінемося, познайомимось. І тоді, можливо, ти погодишся побачити мою країну, моє біле місто на березі моря, в якому я на тебе завжди чекаю і чекатиму. Рональд».
-Браво! – сказала Віка, не вірячи жодному слову цього міфічного Рональда і все ще намагаючись переконати маму припинити це листування негайно.
Мама закрила ноутбук, ні слова не кажучи, але Віка з тривогою помітила, що вона їй не повірила і не збирається припиняти це безглузде віртуальне спілкування.
А влітку мама зібралася на зустріч із Рональдом. Віка була у нестямі від обурення. Добре хоч сесія закінчилася, і вона вирішила поїхати разом з мамою, відмовити її не вдалося. Та, як не дивно, не заперечувала.
-Поїхали. Сама переконаєшся, що твоя мати поки не вижила з розуму.
Настав момент істини. Віка одразу заявила, що не відпустить маму одну ні на крок! І на всі побачення, якщо такі звичайно будуть, вона ходитиме з нею. Мама згідно закивала головою.
І ось вони приїхали в Київ, поселилися в готелі, а ввечері вирушили на перше побачення.
І що ви думаєте? Рональд виявився цілком реальним чоловіком! Дуже приємний, який сяк-так знає українську мову. А Марійку він просто обожнював! І дзвонив їй кожні пів години, доки вони нарешті не зустрілися.
Рональд був радий знайомству з Вікою. Зачарував їх обох, маму одну нікуди не кликав, пізно вечорами, після прогулянок, театрів та ресторанів, відвозив їх у готель. Справжній джентльмен!
А в останній вечір перед розставанням подарував мамі каблучку і зробив пропозицію в присутності Віки. Мама сказала, що подумає і на тому й розійшлися…
Марія поки що не вийшла заміж за Рональда. Їй треба довчити дочку, дати можливість стати на ноги. Але вже наступного літа вони разом збираються до нього в гості.
Справа непроста – запрошення, документи, квитки. Але любов має пройти свою перевірку часом та відстанню.
Головне, є людина, яка чекає, пише, дзвонить і найголовніше – любить. Навіть Віка заспокоїлася на мамин рахунок. Бувають таки чудеса на світі. Варто лише в них повірити…
КІНЕЦЬ.