Після шести років безперервної деkретної відпустки, Амалія почала відчувати себе додатком до дітей та кухні. У мізках лише мішанина з рецептів та віршиків для дітей, у подругах лише такі самі матусі в деkреті, з якими перетинаємся на ігровому майданчику, і з якими розмови лише про улюблених дітей.

Одне й те саме, день у день. Коли Амалія почала розмову з чоловіком про свій вихід на роботу, той не дуже зрадів. Його зарnлати вистачало на безбідне утримання сім’ї.

Але, як відомо, грошей багато не буває. І друге джерело поповнення сімейного бюд жету зайвим не буде. І чоловік, скріпивши серцем, погодився. Але при цьому поставив умову: — Крайній термін сімнадцять годин сорок п’ять хвилин. Щоб на той час була вдома.

На свій подив, Амалія роботу знайшла швидkо. І вийшла на роботу. Працює вже місяць. Потроху вникає в роботу, дається відсутність досвіду офісної роботи. Амалія сумлінний та старанний працівник. Начальство вже це оцінило.

Але є момент, у якому перетинаються інтереси начальства та вимога чоловіка. Справа в тому, що в цій конторі прийнято затримуватись на роботі. Ти можеш спізнитися на годину, але якщо при цьому залишаєшся після роботи, то ти хороший працівник.

Але якщо ти приходиш до вісьми і йдеш одразу після сімнадцяти, то ти ненадійний працівник. Тож якщо будуть скорочення, насамперед звільнять других. А Амалія, через висунуті чоловіком умови, саме до таких і належить. Сва ритись із чоловіком, через затримки на роботі дівчина не хоче.

Та й двоє дітей теж чекають маму. Заздалегідь шукати іншу роботу? Але, як кажуть колеги, такий порядок скрізь. Начальство, а це або чоловіки, або самотні жінки, не поспішають додому. Тому і схвально дивиться на співробітників, які затрималися після роботи. Решту не люблят. Ну і як бути Амалії?

КІНЕЦЬ.