Олена свекруху любила. Відносини з матір’ю зовсім інші. Маму вона оберігала, переживала щоб не засмутити. Та й що гріха таїти, побоювалася й досі. Мама могла, не вибираючи висловлювання при всіх так відчитати Олену, ніби це не доросла і самостійна жінка, мати двох дітей, а підліток, що нашкодив.

Зі свекрухою все інакше. Їй було вже близько 60, але це була скоріше подруга. Вони ділилися секретами, розповідали те, що іншій людині не розкажеш. Вони мали один розмір і вони, як сестри, обмінювалися одягом. Якщо Олена вибирала речі за різними критеріями: зручність, комфорт, а вже потім мода та стиль. То свекруха з цього починала. На немодну річ вона не дивилася. Пояснювала це тим, що:

– Ти молода, тобі все підходить. А мене прикрашати треба. Я вже в тому віці, коли «добре виглядаєш» краще, ніж «ох, яка ти гарна» – і вона прикрашала себе. У неї був постійний косметолог, стиліст, майстер манікюру. Ось такий набір.

Вони разом ходили на манікюр, разом у кафе, просто обідати, разом на шопінг.

А ось із онуками Любов Іванівна залишається неохоче.

– Онуки, – казала вона, – це радість та свято. Я не хочу псувати з ними стосунки, тому що вони щось не так роблять. Виховання твого чоловіка коштувало мені великих зусиль. Я ставила його в кут, сварила. А онуків я хочу балувати.

І все, не хоче сварити, не залишається з ними, не ходить по магазинах, не їздить на море. Це все мають робити батьки. А вона в них на радість. І не посперечаєшся.

Маму Олени онуки звали на ім’я: Галя. Свекруха відразу поставила всі крапки над «і» .

– Я бабуся, – суворо сказала вона. А потім вже пояснила, – час не обдуриш, яка я їм Люба у 60 років? Та й пережила я той час, коли мене діти могли називати на ім’я. А зараз хочу бути просто бабусею, можна скорочено: баба Люба. Старість не обдуриш, в кожному віці є щось хороше. Мені дуже подобається мій вік.

Коли Олена сварилася з чоловіком, вона намагалася не турбувати батьків. Свою матір тому, що та надто довго пам’ятала образу. Подружжя, що вже давно помирилося, могло почути шпильку з приводу непристойної поведінки Євгена. І завжди вона вибирала момент гарного настрою та сімейного щастя.

– Ти подивися, як лащиться, а зовсім недавно мало не розлучилися. Добре, я втрутилася. – Завжди відзначалася власна значимість. Галина Олексіївна перебільшувала, розлучатися вони не збиралися. І ця нотація була дуже вчасно, коли хотілося забути неприємності.

Натомість із онуками вона залишалася із задоволенням. Усюди брала їх із собою і завжди говорила:

– А що ж Люба онуків не візьме? Не хоче втомитися? Ось як любити себе треба! Тільки я така не розумна, завжди з ними. Не дбаю про себе. Тому й виглядаю на 20 років старше.

Вона мала рацію, виглядала справді старшою. Тільки це навряд чи залежало від часу, проведеного з онуками. Просто так було заведено: на себе не витрачати час та гроші.

Після виходу на пенсію Галина Олексіївна та Любов Іванівна все літо проводили на дачі. Тільки у Галини помідорчики, огірочки та закрутки. Все тяжко, все через силу.

А у Любові Іванівни квіточки, ставок та посиденьки. І з нею завжди легко та весело. І діти це відчували. Галя – це робота та дисципліна, баба Люба – це свято.

Якось після сварки з чоловіком, Олена з заплаканими очима відчинила двері.

– Розповідай, – твердо сказала свекруха через поріг.

Разом із сльозами з Олени полилися всі її образи. Любов Іванівна слухала мовчки, а потім сказала:

– Розлучайся. Не думала я, що Євген негідник такий. Де він таку дружину ще знайде?

Олена й сама думала про розлучення. А тому з полегшенням зітхнула. А Любов Іванівна продовжувала:

– Чи ні, навіщо дітей без батька залишати. Знаєш, нічого доброго не виростає, якщо дитина без батька росте. Заведи краще собі коханця.

Олена здивувалася від такої рекомендації. Її свекруха забажала чоловікові зрадити. Скажи, кому не повірять.

– Та я думаю, що він зміниться, – пішла назад Олена. – Хіба ж через це розлучаються?

– От і я кажу, дівчинко, образа твої – дрібниця. Через неї не те, що розлучитись, навіть посваритися серйозно не можна. А ти засмутилася, розплакалася, мов горе вселенське. Збирайся, ходімо, відпочинемо з тобою. І очі не три. – І вже перемикаючись на сина, – а ти за дітьми дивися, якщо не можеш у сім’ї без сварок.

– І ось ще, запам’ятай, доню: люди не змінюються. – Додала Любов Іванівна, коли вони вийшли на вулицю, – Не чекай від Євгена підвищених зобов’язань. Що б він не наговорив тобі при примиренні це неправда. Все знову повторюватиметься. Якщо зможеш з цим змиритися – живи, а якщо ні, розлучитися вам таки доведеться.

Після слів, сказаних свекрухою, Олена перестала сварити чоловіка через його недоліки. Переваг у нього було значно більше. І найголовніше: він її кохає. Та й навіщо через дрібниці засмучуватися, адже людини все одно не зміниш.

КІНЕЦЬ.