В нашій родині було доволі тепла атмосфера рівно до тих пір, поки не виникли суперечки на тему майна.

Після цього випадку на маму та брата я поглянув зовсім іншими очима.

Я ще досі неодружений, в цивільному шлюбі не перебуваю ні з ким. Хоча у мене колись були серйозні стосунки. З Марією ми жили разом 10 років. В результаті розійшлися, наші стосунки вичерпали самі себе та у нас мало чого було спільного. Ми розійшлися як дорослі люди без істерик та взаємних звинувачень. Дітей у нас не було. Ми всиновили хлопчика підлітка. З першого погляду на Гліба ми з Марією зрозуміли, що ми разом будемо щасливими.

В той час ми з Марією ще винаймали житло. Згодом я почав заробляти за кордоном та назбирав гроші на квартиру. Життя з Марією не склалося та ми роз’їхались, Гліб залишився з нею жити на орендованій квартирі, а я переїхав у свою власну квартиру, яку придбав за зароблені гроші.

Ми з моїм братом Сергієм дуже різні. Він не звик багато працювати. Живе сьогоднішнім днем попри те, що у нього двоє дітей. Брат навіть не задумується над тим, що їм потрібно дати освіту чи забезпечити житлом. Сергій працює охоронцем на складі меблів. Майже ніколи не буває вдома, а якщо і буває, то або спить, або дивиться телевізор. Його дружина усе тягне на собі. Проте саме Сергія мені завжди ставили у приклад, бо у нього є сім’я, а у мене немає.

Якось у мене вдома на гостину зібралися рідні та друзі, ми святкували Новий рік. Коли свято уже було у розпалі, Сергій сказав:

– Коли підемо переписувати твою квартиру на моїх дітей?

Раптом запанувала тиша, а я перепитав:

– Що? З чого б це?! У мене є на кого переписувати мою квартиру!

І як у нього взагалі язик повернувся таке бовкнути? Це просто межа нахабності! До чого тут його діти? У мене є Гліб та він отримає мою квартиру, а не діти Сергія.

На сторону Сергія стала мама, мовляв, це ж моя рідна кров, а Гліб мені не рідний. У мене тоді промайнула думка, що потрібно терміново писати заповіт на Гліба, щоб потім не виникало ніяких питань.

Що головах у людей? Хочуть отримати усе готове не доклавши ні краплі зусиль. А чому б і ні? Народити дітей, не напружуватися на роботі, вдома нічого не робити та ще й квартиру на халяву отримати. Тільки вони не на того напали…

Мені лише 50 років, я планую ще довго жити, а вони уже мою квартиру ділять. Справді, хіба на часі ці розмови… Хоча все, що не робиться – все на краще. Адже зараз я можу вжити усіх необхідних заходів після того, як дізнався наміри моїх рідних. Боюся навіть припустити що було б після того, як мене не стало, вони б Глібу нічого не залишили та роздерли цю квартиру на клаптики.

Коли я звернувся до нотаріуса, він був дуже здивований, адже з таким питанням я наймолодший з усіх тих, хто до нього звертався.

КІНЕЦЬ.