Варя зайшла до бабусі, прихопивши її улюблених булочок із маком. Раніше бабуся такі завжди пекла. Пекла вона для Варі, але сама ці булочки теж любила. Побачивши їх у улюбленій пекарні, Варя не стрималася, куnила пару та побіrла до бабусі. — О, Варька. Я не знала, що ти прийдеш, приготувала б чогось, — сказала Любов Миколаївна, обійнявши онуку.

Варя з бабусею сіли на кухні, Любов Миколаївна заварила улюбленого чаю внучці, і вони сіли обговорювати разом останні новини. — Ба, але ж у мене з голови вже кілька днів не виходить подруга. Пам’ятаєш Ганну? Ми з нею часто до тебе ходили у студентські роки. — Звичайно пам’ятаю. Така висока, красива дівчина із сірими очима.

— Ось ось. Ось я завжди думала, що у неї чудова сім’я, уважна мама, а виявляється, її мама завжди одягала її так, щоб усі казали, що вона гарна мати, а не Ганна гарно виглядає. Вона розповіла, що ніколи у дитинстві дні народження не святкувала. Мама не дозволяла їй друзів до себе кликати, і відзначала свято доньки зі своїми подружками, а до школи з Ганною відправляла дороrі цукерки, щоби всі їй заздрили.

Бабуся Варі відчувала, як Варя пропускає через себе все, що відчувала тоді подруга. — Уявляєш, вона обожнює яблучні пироги, але її мама ніколи їх не пеkла, адже, по-перше, у неї не було на приготування часу, а по-друге, вона забороняла дочці їсти солодке, щоб не ожиріти, не дай Боже. — Ой, не доотримувала вона kохання в дитинстві, — сказала Любов Миколаївна, — важко їй самій його виражати.

Її мама, швидше за все, любила дочку, але не знала, як це кохання виявляти насправді. Слухай, а давай, запросимо Ганну до нас у вихідні. Як ти думаєш? — Чудова ідея! — Зра діла Варя. Через два дні Ганна з Варею постукали до бабусі. — О, Ганно, ти стала справжньою красунею, — сказала Любов Миколаївна, обійнявши дівчину. — А ви залишилися справжньою красунею. З роками ви тільки гарніша, Любов Миколаївно, — Ганна щиро любила бабусю подруги, як рідну.

На кухонному столі стояв яблучний пиріг, аромат якого розлетівся по всьому будинку. А поряд лежала маленька лялечка, яку зробила бабуся. — Ось, Ганночко, це все тобі, — сказала бабуся, вказавши на пиріг і ляльку, — Варя казала, що ти любиш яблучні пироги. А лялька… я такі раніше… – Знаю!

— Ганна від захоплення не дала жінці домовити, — ви в’язали такі Варі. Я бачила в неї такі ляльки в сумочках, — дівчина розnлакалася, — ви мені спекли пиріг, витра тили свій час, в’язали ляльку… Знаєте, що?! Зачекайте, я незабаром. Ганна кулею вилетіла з дому, а за 20 хвилин повернулася з коробкою булочок з маком. Любов Миколаївна засміялася та обійняла обох дівчаток.

КІНЕЦЬ.