Мене звуть Павло. Я ще з дитинства знав, що у цьому житті можна покладатися лише на себе. Та це й зрозуміло – батька у мене не було. Разом з сестрою виховувала лише мати. Їй завжди не вистачало грошей то на продукти харчування, то на одяг для нас. Вона працювала на двох роботах, але коштів для забезпечення родини було замало. Найбільше мати приділяла увагу молодшій донечці, тому їй завжди купували більше. Що ж поробиш? Яночка ж дівчинка! Вона потребує більше, як усі дівчатка.

Та я навіть на це не ображався, бо обожнював сестричку! Яна була для мене всім. Я з маленького глядів її та виховував! Заради сестри був готовий на все!

Тому я ніколи не ображався на свою маму. Однак завжди був упевнений: я маю міцно сам стати на ноги, без чиєїсь допомоги чи підтримки. Знав, що потрібно буде допомогти ще й мамі та сестри. А ще у мене була мрія – я дуже хотів придбати якомога швидше власне житло. Я й досі пам’ятаю, як ми з мамою та Яною ходили по орендованих квартирах, як переселялися з одного місця на інше.

Тому відразу після закінчення училища я почав шукати роботу. Влаштувався працювати в солідну фірму. Увечері підробляв вантажником. Вночі намагався заробити через інтернет, пишучи статті на сайти. Так, мені було важко. Я спав лише дві – три години на добу. Я валився з ніг, у мене була важкість в руках і ногах, постійна втома і стреси.

На фірмі усі працівники мого віку витрачали гроші на стильні та брендові речі. Вони ходили на вечірки, займалися у спортклубах. А я не міг собі такого дозволити. Носив старенькі речі, зношене взуття. Та й виглядав я зовсім недобре через недосипання. У мене були мішки під очима, я був худорлявим, адже часто доводилося відмовляти собі у харчах.

Нарешті моя мрія збулася! Я таки купив собі квартиру! Тільки тоді вже я зміг жити повноцінним життям: зумів купувати собі дорогий одяг, нормально харчуватися, не відмовляти собі ні в чому, допомагати матері та сестрі.

Також зовсім скоро після цього я познайомився з дівчиною Оксаною. Вона мене зачарувала з першого погляду. У нас зав’язалися романтичні стосунки і ми почали зустрічатися. Побачення наші тривали близько чотирьох місяців. Я познайомив Оксану зі своєю сім’єю. Чомусь я тоді був упевнений, що ця дівчина – моя доля. Тому запропонував їй одружитися.

Однак Оксана не дуже горіла бажанням вийти за мене заміж. Вона постійно зводила все до матеріального. То їй було замало грошей на весілля, то ще треба було б купити автомобіль спочатку. Та остання її забаганка мене взагалі приголомшила. Оксана бажала, щоб я до весілля переписав на неї половину своєї квартири. Я не розумів, навіщо це їй. Тому запитав прямо.

– Я хочу бути господинею у своїй квартирі! Я не приймачкою чи наймичкою! – відповіла вона.

– Хіба ти не можеш бути господинею без переоформлення? – запитав я. – Я не розумію тебе!

– І що ти, коханий не розумієш? Вийду лише тоді заміж за тебе, коли половина квартири буде моєю! – заявила Оксана.

Після цього я зрозумів, що вона зовсім мене не любить, що їй потрібно лише одне – житло. Ця дівчина була просто корисливою, тому я назавжди розійшовся з нею.

Як ви думаєте – чи правильно я зробив?

КІНЕЦЬ.