Ми з Віталієм одружені уже чотири роки. Від попереднього шлюбу у мене є син Михайлик, Віталій прийняв його як рідного. Ми були дуже щасливі разом та нам хотілося мати спільну дитину. Чоловік мріяв про донечку. Та мені все не вдавалося завагітніти.

Він жартома називав Михайла Маринкою, не знаю, чим це було мотивовано, та ми з сином дуже на нього ображалися.

Нарешті я отримала довгоочікувану звістку про вагітність та поспішила поділитися нею з коханим. На мій превеликий подив, ніякої радості в очах коханого я не побачила.

Моя вагітність проходила важко, адже мені тоді було майже 40 років. Виникла купа проблем зі здоров’ям, мучив сильний токсикоз, а не могла їсти. Віталій робив усе можливе, щоб полегшити мій стан, але щось у його поведінці мене насторожувало.

Та ось настав день, коли на УЗД можна було дізнатися стать майбутньої дитини. З’ясувалося, що у нас буде хлопчик. Віталій був вкрай розчарований та викинув у сміття усі дівчачі іграшки, які придбав, думаючи, що у нас буде донечка.

Часто я помічала, що Віталій називав нашого майбутнього сина Мариною, коли я його виправляла, він удавав, що мені це насправді почулося. Та чим далі, тим частіше повторювалися такі випадки.

Коли я лежала на збереженні, до мене прийшла сестра та сказала, що бачила Віталія на пляжі з якоюсь жінкою та маленькою дівчинкою. Не довго думаючи, я зателефонувала до Віталія. Я надіялась почути, що це був не він, що сестра помилилася, але Віталій навіть не виправдовувався та розповів мені гірку правду.

Жінка, з якою його бачили, це його колега, вони потай від мене зустрічалися, згодом вона завагітніла та народила донечку, яку назвала Марина. Як Віталій і хотів. Ось чому він постійно повторював це ім’я…

Це просто було тимчасове помутніння розуму. Від дитини мій чоловік не відмовився та став їм допомагати. Народилася дівчинка. Віталій дуже полюбив свою донечку та так, що й про нас став забувати. Я була шокована тим, що почула та не знала що мені робити. В моєму стані така новина стала справжнім потрясінням.

Тоді я прийняла рішення не розлучатися з Віталієм, щоб зберегти свої нерви, адже в моєму стані це було вкрай зайвим. Через декілька місяців народився наш Сергійко. Коли нас виписували, Віталій приїхав з донечкою Маринкою.

Далі Віталій став жити на дві сім’ї. Я чекала, поки синочок підросте та я зможу подумати що робити далі з ситуацією, що склалася. Мені було дуже важко пробачити чоловікові та водночас бути матір’ю-одиначкою з двома дітьми від різних чоловіків також не хотілося.

Та час, як це завжди буває, усе розставить на свої місця. З’ясувалося, що Маринка не рідна донька Віталія та колега його обманювала. Потім горе-мати втекла, залишивши дитину на нього.

Віталій просив його пробачити, обіцяв, що такого більше не повториться, хотів, щоб усе було так, як і раніше. Та я йому відмовила, тепер він один виховує нерідну йому дитину та ще й аліменти на Сергійка платить.

КІНЕЦЬ.