У Ірини була одна найбільша радість у цьому світі — син Мишко. Він ріс розумним хлопчиком, ось уже студент. Іра збирала його на наукову конференцію: -Не забудь тенісну каретку, синку. -Мамо, ну ми ж не спортом займаємось їдемо.

-Ну і що, ти ж не будеш весь час за книжками сидіти. Ірина пішла збирати інші речі сина, як раптом хтось постукав у двері. Ірина нікого не чекала, це було дивно. Вона відчинила, на порозі стояла дивна жінка.

Але її обличчя було дуже знайоме Ірині, тільки вона не могла збагнути від куди. -Че так і будеш біля порога тримати, або в будинок запросиш? – сказала жінка -Проходьте, а ви хто, і до кого? -От хто я, пізніше сама здогадаєшся, я приїхала до Паші. -Павла немає. -А коли він прийде?

-Павло загинув рік тому. Вираз обличчя жінки різко помінявся. Вона стала серйозною, трохи сльози не пішли, але вона стрималася. Ірина поступово почала здогадуватися хто це жінка. 20 років тому Ірина зі своїм чоловіком Павлом жили в іншому кінці міста.

Ірина була ваriтна, тільки вночі їй стало поrано. Виявилося виkидень. Вона не могла пережити такого, а потім хтось зателефонував у двері, на порозі лежав пакунок-малeнький хлопчик. То й був Мишко. Ірина одразу його вcинpвила. Коли хлопчик підріс, то з’ясувалося, що він дуже схожий на чоловіка Іри Пашу. Чоловік зізнався, що одного разу зрадив дружині із сусідкою. А та народила і втeкла.

Ось через 20 років вона і повернулася, тільки навіщо – незрозуміло. -Що тобі потрібно? Мишко, мій… наш син не знає, що він не рідний. Не ламай йому життя, нехай живе, як живе, у нього тільки все починається. Йому нема чого знати цю каламутну історію. Жінка хотіла заперечити, але зараз з’явився сам Мишко.

-Здрастуйте … мамо, я вже піду, за мною машина під’їхала. -Удачі, синку. Мишко пішов. Жінка схвально похитала головою і сказала: -Добре, нехай буде по-твоєму.

КІНЕЦЬ.